Всесвіт у кишені

💦 Наскільки давно у Всесвіті з'явилася вода? Хоча вода є для нас ключовим компонентам життя, та її міститься щонайменше 55-60% в наших тілах і стільки ж - в деяких дипломних роботах та дисертаціях 😆, ми рідко замислюємося над тим, звідки вона взялася. Атоми водню в H₂O сформувалися найпершими у Всесвіті, приблизно через 380 тисяч років після Великого вибуху. А от з киснем все набагато складніше - він синтезується у достатньо масивних зорях та під час вибухів цих зір надновими.У нещодавно опублікованому дослідженні автори змоделювали вибухи первинних зір (зоряна популяція III) маси яких у 13 та у 200 разів перевищують сонячну, аби дізнатися наскільки вони були ефективними у виробленні кисню. Перша зоря дала 0.051, а друга - 55 сонячних мас кисню. Вчені припускають, що цей кисень, охолоджуючись, змішувався з воднем у найбільш щільних згустках; іноді вони злипалися у молекули H₂O. В першому випадку води утворювалося не більше 1/1000000 маси Сонця впродовж 30-90 млн років після вибуху наднової, а у другому - близько 1/1000 вже через 3 млн років після вибуху.Всесвіт у кишені | Ми на Facebook

🌟 Гігантські "запилені" околиці Полярної зорі.Яскрава зоря у самому центрі кадру - ніщо інше як Полярна, яка століттями слугувала людству для орієнтування вночі. А навколо неї химерними візерунками розкинулося величезне поле газо-пилових хмар. Насправді тут лише частина цієї грандіозної космічної структури, що охоплює на небі десятки градусів. Подібні туманності називають IFN - Integrated Flux Nebulae - туманності інтегрованого потоку. Хоча їх існування відоме ще з 1980-х, активно досліджувати ці туманності почали буквально нещодавно - на початку 2000-х. У певному сенсі IFN споріднені з відбивними туманностями, видимими завдяки світлу близьких яскравих зір. Але, на відміну від відбивних, що здебільшого знаходяться у площині диску Галактики, IFN розміщуються далеко від неї та відбивають сукупне (інтегроване) світло багатьох зір галактичного диску. Їх слабке світіння робить ці туманності надзвичайно складними об'єктами для фотографування, доступними хіба що для вельми досвідчених астрофотографів з чутливими ширококутними камерами.📷 Jarmo RuuthВсесвіт у кишені | Ми на Facebook

Під поверхнею Каллісто - супутника Юпітера - може ховатися глобальний океан.Найбільш кратероване тіло Сонячної системи, а також за сумісництвом найвіддаленіший від Юпітера супутник із четвірки Галілеєвих, інтригує вчених з 1990-х. Тоді космічний апарат Galileo провів магнітні вимірювання Каллісто, що показали можливу наявність солоного підповерхневого океану. Тим не менш, до цього часу його існування залишалося під великим питанням. Одна з причин - іоносфера Каллісто, що є електропровідним середовищем, так само як і солоний океан.Тепер же група вчених переглянула дані Galileo більш ретельно, зокрема включивши виміри з усіх 8 більш-менш близьких прольотів, та застосувала до них передові методи обробки даних. Моделювання показало, що іоносфера сама по собі не може пояснити спостережні дані, а от у поєднанні із солоним океаном - може. Найбільш імовірна модель включає товстий крижаний шар (від десятків до сотень кілометрів), шар води глибиною не менше десятків кілометрів, а під ним - кам'янисту речовину. Додаткові дані поточних місій Europa Clipper та JUICE можуть цей висновок підтвердити. Ну, або спростувати 🤷🏻Всесвіт у кишені | Ми на Facebook

🪐 Як цибулька: перше "тривимірне" спостереження екзопланети показало шарувату структуру її атмосфери і швидкі вітри, що переносять різні елементи.Не так вже й багато наземних телескопів здатні на подібні дослідження. Мабуть, VLT (Very Large Telescope) - взагалі єдиний інструмент, якому під силу така задача, і тільки завдяки об'єднаним зусиллям усіх чотирьох 8,2-метрових інструментів. Саме цим скористалася група науковців для глибокого вивчення одного далекого газового гіганту - екзопланети WASP-121 b. Вчора вийшла стаття, авторам якої вперше вдалося дослідити процеси, що відбуваються у різних шарах атмосфери WASP-121 b. Температура цієї екзопланети перевищує 2000 K, а рік складає лише 30,6 год., що дозволяє віднести її до "надгарячих юпітерів". Обертання синхронізоване: один бік планети завжди спрямований на зорю, тобто один бік планети розжарений, а інший - значно холодніший. Це зумовлює різницю тисків та надзвичайно швидкі струменеві течії навколо екватору, що охоплюють половину планети.Спостерігаючи транзит WASP-121 b перед зорею, науковці змогли виокремити 3 різних шари атмосфери: нижній шар містить титан та залізо, середній багатий на натрій, а зовнішній - переважно водень, частину якого планета втрачає. Насправді, це дуже круте дослідження! Сподіваємося, воно відкриє дорогу для інших подібних.📹 ESOВсесвіт у кишені | Ми на Facebook

Чи можуть бути "старий" і "юнак" однолітками?Рентгенівський космічний телескоп Einstein Probe вперше в історії зареєстрував спалах від дивовижної пари зір у Малій Магеллановій Хмарі. Один з компонентів пари являє собою білий карлик, інший - гарячий біло-блакитний гігант, що за масою перевищує Сонце у 12 разів, та відноситься до так званих Be-зір.Сам спалах відбувся ще 27 травня 2024 р., і отримав позначення EP J0052, але результати дослідження були опубліковані лише вчора. Схоже, "Ейнштейну" вдалося упіймати самий початок спалаху, а впродовж кількох днів до нього приєдналися і інші космічні рентгенівські телескопи.То що ж дивовижного у парі EP J0052?Подвійні зорі майже завжди формуються одночасно з однієї молекулярної хмари. Але більш масивна зоря еволюціонує швидше, та перетворюється на білий карлик або нейтрону зорю чи чорну діру, в залежності від маси. Тут же, навпаки, масивна зоря класу Be ще жива, а менш масивна вже стала білим карликом 🤷🏻Секрет в тому, що еволюція подвійної системи значно складніша, оскільки включає обмін речовиною (тут і професіонали і аматори можуть згадати "парадокс Алголя"). У даному випадку вчені припускають, що спочатку зорі були у 8 та 6 разів масивніші за Сонце. Але коли перша почала розширюватися, вона передала близько 75% маси своїй "сестрі", і ще частина речовини оповила коконом всю систему, тоді як ядро колапсувало у білий карлик. Тепер вже білий карлик "краде" речовину у гіганта та накопичує її, допоки не розпочнеться термоядерна реакція, що виглядає як вибух.Всесвіт у кишені | Ми на Facebook

☀️ Загадки рідкісних жовтих гіпергігантів та їх викидів.Жовті гіпергіганти - один з найбільш рідкісних типів зір. Тоді як у нашій Галактиці каталогізовано вже мільярди зір, жовтих гіпергігантів відомо лише пару десятків. Діаметри таких зір сягають сотень діаметрів Сонця, а яскравість перевищує сонячну у сотні тисяч разів. Їм притаманні нерегулярні пульсації та рідкісні масштабні викиди речовини, через які зоря на певний час тьмяніє.Автори нової роботи дослідили характер зміни блиску 4 жовтих гіпергігантів, основним з яких була зоря ρ Кассіопеї. Вчені проаналізували безпрецедентно довгий ряд даних - з 1885 по 2023 рр, включно із накопиченими астрономами-аматорами. Виявилося, що у роки перед викидами амплітуда пульсацій збільшується. Схоже що це відіграє визначну роль у запуску викидів, які за останні 138 років повторювалися з нерегулярними інтервалами: 10, 41, 40, 14 та 13 років.Порівнюючи ρ Кассіопеї з іншими подібними зорями, вчені очікують, що за 20 років зоря "завмре" і майже перестане показувати варіації яскравості. Після чого може розпочатися процес її перетворення у блакитного надгіганта.Всесвіт у кишені | Ми на Facebook

💫 Крихітна планета в системі з трьох "мертвих" зір.За іронією долі, перша знайдена екзопланета (33 роки тому) обертається не навколо "нормальної" зорі, а навколо пульсара - нейтронної зорі, що знаходиться на останньому етапі своєї еволюції і вже пережила вибух наднової. Це у певному сенсі споріднює першу знайдену планету з тією, що була анонсована у нещодавньому дослідженні. Нове відкриття стосується пульсара PSR J0337+1715, який є частиною єдиної у своєму роді потрійної системи. Окрім, власне, нейтронної зорі, в ній присутні ще два білих карлика - теж залишки зір, але меншої маси, причому усі три зорі розташовані дуже близько - у межах 1 астрономічної одиниці.У новому дослідженні вчені виявили, окрім очікуваних варіацій сигналу від PSR J0337+1715, ще додаткові, які не можуть бути пояснені моделями, але добре узгоджуються з наявністю маленької планети, що обертається навколо потрійної системи мертвих зір широкою орбітою з періодом ~8 років.На думку авторів дослідження, за масою ця планета менша за Місяць. Якщо подальші спостереження підтвердять ці висновки, то планета в системі PSR J0337+1715 буде найменшою відомою екзопланетою.Всесвіт у кишені | Ми на Facebook

😱 "Величезний астероїд зіткнеться з Землею через 8 років!" Цілком ймовірно, що ви вже бачили десь подібні заголовки або ще побачите. Зазвичай ми у таких випадках пояснюємо, що насправді астероїд пролетить вельми далеко від Землі, але з астероїдом 2024 YR4 розберемося трохи детальніше, бо відмінний від нуля шанс зіткнення таки є.2024 YR4 був відкритий за допомогою системи ATLAS 27 грудня 2024 року - через 2 дні після тісного зближення з нашою планетою. Наразі його розмір оцінюється у 40 - 100 метрів. Розбіжність пов'язана із тим, що альбедо (відбивна здатність) астероїда невідома. Астероїд наближається до Землі приблизно кожні 4 роки, але поки що більш старих спостережень для уточнення траєкторії знайти не вдалося.Оцінка ступеня небезпеки - Туринська шкала.Це найбільш популярна шкала, за якою кожному навколоземному або потенційно небезпечному астероїду присвоюється значення від 0 до 10. Тут 0 означає, що ймовірність зіткнення менша за похибку (або астероїд настільки малий, що зруйнується в атмосфері), а 10 - глобальний катаклізм. Так от: до недавнього часу усі відомі астероїди за цією шкалою мали оцінку рівну 0. У 2004 р. на певний час астероїду (99942) Апофіс присвоїли 4 рівень, але це значення теж швидко знизилося до 0. А відучора 2024 YR4 отримав оцінку 3, і це найвище значення за останні 20 років. Якою є загроза зіткнення?За офіційними даними ймовірність зіткнення астероїда 2024 YR4 із Землею 22 грудня 2032 року оцінюється як 1:83 (1,2%), хоча Sam Deen припускає, що вона сягає 6%. За умови зіткнення у "небезпечному коридорі" зокрема опиняться Африка та Південна Америка. Так чи інакше, подальші спостереження допоможуть уточнити траєкторію астероїда і визначити реальну загрозу. Наступне наближення очікується наприкінці 2028 р. Цілком можливо, що, як і у випадку Апофіса, рейтинг за Туринською шкалою знизиться до 0.Доречі, EarthSky.org запросили доктора Річарда Бінзеля (розробника Туринської шкали) прокоментувати ситуацію. Стрім має розпочатися о 20:15.Всесвіт у кишені | Ми на Facebook

Марсіанська дихотомія: чому дві півкулі Червоної Планети такі різні?Разюча відмінність між південною та північною півкулями Марса відома вже близько 50 років. В середньому, південні височини, що охоплюють близько 2/3 поверхні планети, за різними оцінками, на 2-6 км вищі за північні рівнини. Кора у північній півкулі значно тонша, до того ж поверхня південної півкулі рясніє кратерами та застиглими лавовими потоками. Це явище відмінності півкуль отримало назву марсіанської дихотомії.Щодо природи цієї відмінності висувалися різні гіпотези: від зовнішніх причин (напр. удар великого тіла) до внутрішніх (специфічні конвективні потоки в надрах). Автори опублікованого минулого місяця дослідження вивчили марсотрясіння, зафіксовані модулем InSight, що працював неподалік від кордону цих двох величезних областей. Вчені виявили, що сейсмічні хвилі втрачали енергію значно швидше під південними високогір'ями, що, на їх думку, пов'язано з більш високою температурою. Моделі показують, що дихотомія може бути "відлунням" тих часів, коли на Марсі рухалися тектонічні плити. Після застигання кори, конвекція під південними нагір'ями виявилася більш інтенсивною. Хоча це дослідження не розв'язує повністю проблему дихотомії, воно підтверджує її ендогенну причину.Всесвіт у кишені | Ми на Facebook

🤔 Швидкий радіосплеск в дуже неочікуваному місці.Швидкі радіосплески (FRB - Fast Radio Bursts) - потужні короткочасні непередбачувані одиночні імпульси, що реєструються у радіодіапазоні; вперше були відкриті у 2007 р. Тривають вони зазвичай менше мілісекунди, і джерелами найчастіше є позагалактичні об'єкти. Точне їх походження залишається невідомим, але астрофізики найчастіше пов'язують їх із молодими нейтронними зорями з потужним магнітним полем - магнетарами. FRB здебільшого зустрічаються неподалік від центрів галактик з інтенсивним зореутворенням, де молодих нейтронних зір доволі багато.Але автори нещодавно опублікованої статті спантеличили астрономічну спільноту дослідженням повторюваного FRB 20240209A на канадському радіотелескопі CHIME. Мало того, що з лютого по червень 2024 року спалахи спостерігалися 21 раз, так ще й джерелом стали околиці "мертвої" галактики. Цій галактиці щонайменше 11 млрд років, вона вже давно пройшла фазу активного зореутворення, і не містить "свіжих" нейтронних зір.Одиночні потужні радіосплески можна пояснити якоюсь катастрофічною подією. Наприклад, злиттям нейтронних зір. Повторюваність означає, що джерело сплеску не було зруйновано повністю, і може бути пов'язано зокрема з магнітними спалахами магнетарів. Цей останній механізм в даному випадку не підходить, оскільки старі магнетари не можуть давати спалахів.Одне із запропонованих пояснень FRB 20240209A полягає в тому, що насправді спалахи відбулися не на околиці галактики, а у щільному кулястому скупченні, яке неможливо розрізнити. Якщо це так, то FRB 20240209A стане 2-м повторюваним радіосплеском, виявленим у кулястому скупченні, що потребує пошуку нових пояснень для таких явищ.Всесвіт у кишені | Ми на Facebook