Всесвіт у кишені

❤️‍🔥 Почніть день з неперевершених знімків від переможців конкурсу "Фотограф Чумацького Шляху 2025 року"! 🤩Щорічний конкурс проводиться спільнотою Capture the Atlas вже 8-й раз, і цього року поступило близько 6000 заявок 🤯Кожне з 25 найкращих фото по-своєму передає магію космосу. Але "родзинкою" цього року став (вперше!) знімок астронавта Дона Петтіта, зроблений з орбіти.1️⃣ “One in a Billion” (ISS)📷 Don Pettit2️⃣ “Tololo Lunar Eclipse Sky” (Cerro Tololo Observatory, Chile)📷 Petr Horálek3️⃣ “Bottle Tree Paradise” (Socotra, Yemen)📷 Benjamin Barakat4️⃣ “Valle de los Cactus” (San Pedro de Atacama, Chile)📷 Pablo Ruiz5️⃣ “Cosmic Fire” (Volcán Acatenango, Guatemala)📷 Sergio Montúfar6️⃣ “Fortress of Light” (Jujuy, Argentina)📷 Mauricio Salazar7️⃣ “Glimpse of colors” (South Crete, Greece)📷 Tomas Slovinsky8️⃣ “A Stellar View From The Cave” (Saint Raphael, France)📷 Anthony Lopez9️⃣ “Starlit Ocean: A Comet, the setting Venus, the Milky Way, and McWay Falls” (California, USA)📷 Xingyang CaiПовний перелік чарівних знімків можна подивитися отут.А ось тут ви можете знайти купу корисних порад для отримання найкращих знімків Чумацького Шляху.Всесвіт у кишені | Ми на Facebook

☄️ 🤩 Мені та-а-ак пощастило цієї ночі!!! Схоже, вперше в житті вдалося побачити яскравий метеор-грейзер!Після опівночі, коли вимкнули вуличне освітлення, небо стало дуже класним. Принаймні як для міста-мільйонника, коли хоч слабко видно Чумацький Шлях, - це вже велика вдача, і точно привід витягнути телескопа. Головним об'єктом, звичайно, була зоря Т Північної Корони (#T_CrB), але за такої гарної погоди я іноді балую себе кількома відомими об'єктами глибокого космосу. І от стою, дивлюся на небо, прикидаю що б іще цікавенького можна було подивитися... Як раптом, о 00:38, прямо на моїх очах, з-за дерев вилітає доволі ЯСКРАВИЙ МЕТЕОР! До повноцінного боліду він явно не дотягує, але летить майже з постійною яскравістю ГЕТЬ ЧЕРЕЗ УСЕ ДОСТУПНЕ НЕБО! Щонайменше градусів 80 - 90! Ані початку треку, ані його кінця побачити не вдалося - вже за кілька секунд метеор сховався за деревами. Жовто-жовтогарячого кольору, він не розсипався, як часто поводиться космічне сміття. І хоча на space-track.org не вдалося знайти жодного підходящого за часом об'єкту, я все ще не виключаю, що то міг бути якийсь уламок.Хотілося б сказати, що у мене є фото чи відео, аби показати вам як круто це виглядало. Але насправді все що ти можеш зробити в такий момент - це очманіло витріщатися на космічне диво, тихо видихаючи "ВААААУУ!!!". Однак, якщо це явище потрапило на камери когось із наших метеорщиків, то обов'язково поділюся! 🫶🏻Всесвіт у кишені | Ми на Facebook

🌌 Чи можливо зазирнути за горизонт подій чорної діри?Перш за все, горизонтом подій називають умовну межу навколо чорної діри, всередині якої гравітаційне тяжіння настільки сильне, що подолати його не в змозі навіть світло. Якщо вважати чорну діру сферично симетричною, то горизонт подій має форму сфери. Її радіус відомий як радіус Шварцшильда (або гравітаційний радіус), і залежить він від маси чорної діри.Оскільки з-за горизонту подій до нас не може потрапити ніяке випромінювання, то наші здогадки про те, що там відбувається, є суто спекулятивними і базуються на математичних моделях. Гіпотетично, якщо у чорну діру спрямувати зонд, то, ймовірно, на підльоті він буде зруйнований припливними силами. Але навіть якщо ні, то при наближенні до горизонту подій, для нас, зовнішніх спостерігачів, через ефект уповільнення часу зонд "зависне" на цій межі і буде поступово тьмяніти. У припущенні що зонд таки потрапив всередину, ми все одно не зможемо отримати від нього дані. Все що відбувається у чорній дірі - залишається у чорній дірі.Отже, єдине що залишається нам - спостереження за акреційними дисками, аналіз гравітаційних хвиль та математичне моделювання.Всесвіт у кишені | Ми на Facebook

Надмасивна чорна діра у далекій галактиці виявилася не одна! Схоже, в її серці причаївся іще один монстр. Що видало його? Нестримне бажання перекусити близькою зорею.Нещодавно опубліковане відкриття є справді унікальним: вперше вченим вдалося відкрити у видимому діапазоні епізод розривання зорі надмасивною чорною дірою, розташованою НЕ в центрі галактики. Спалах AT2024tvd, виявлений у минулому році за допомогою оптичного огляду ZTF (Zwicky Transient Facility), відбувся у галактиці, що за 600 мільйонів світлових років від нас. Науковці дослідили його за допомогою "Хаббла", рентгенівського телескопу Chandra та радіотелескопу VLA. Цього вистачило, аби однозначно встановити природу спалаху та роздивитися, що відбувся він НЕ там, де знаходиться центральна надмасивна чорна діра, а на відстані ~2600 світлових років. Дослідники пов'язують подію з руйнуванням зорі іншою чорною дірою, маса якої оцінюється у мільйон сонячних мас, що принаймні у 10 разів менше за центральну чорну діру.Вчені порівняли свою знахідку з двома іншими подібними, відкритими в рентгенівському діапазоні. В усіх трьох випадках галактики надзвичайно масивні. Ймовірно, ця менш масивна чорна діра колись була ядром галактики, що злилася з більш масивною. Вчені також розглядають і іншу можливість: ядро галактики насправді є потрійним, і цю чорну діру викинуло з центру в результаті складної взаємодії системи.Всесвіт у кишені | Ми на Facebook

Упіймати маленьку невидимку: як вчені знаходять чорні діри зоряних мас?Найменш масивні чорні діри, в існуванні яких астрономи абсолютно впевнені, це ті, що утворилися в результаті колапсу (невпинного стиснення) достатньо масивних зір. І наразі існує декілька способів їх виявити.⭐️ Мікроквазари та рентгенівські подвійні зорі. Найлегше виявити чорну діру, що перетягує речовину із зорі-супутниці. При цьому навколо чорної діри зазвичай утворюється акреційний диск, що випромінює в рентгенівському діапазоні. Іноді такі системи показують потужні спалахи. Класичні приклади - SS 433 (хоча не виключено що компактним компаньйоном є нейтронна зоря) та V404 Лебедя.⭐️ Чорна діра у широкій системі зі звичайною зорею. У цьому випадку обміну речовиною не відбувається - чорна діра веде себе дуже і дуже тихо. Але надзвичайно точні вимірювання положення видимого компонента можуть показати його крихітні коливання, за якими науковці визначають наявність невидимого супутника.Саме таку систему - Gaia BH1 - виявили у минулому році за допомогою космічного телескопа Gaia. Це найближча до нас відома чорна діра - за 1560 світлових років.⭐️ Злиття чорних дір зоряних мас. Для цього вже знадобиться детектор гравітаційних хвиль. Під час злиття компактних масивних об'єктів - чорних дір або нейтронних зір - виникають гравітаційні хвилі, які фіксують детектори. За отриманими даними науковці можуть відновити початкові маси об'єктів та встановити їх природу. Перша фіксація злиття двох чорних дір була у 2015 р. - подія GW150914. ⭐️ Гравітаційне мікролінзування. Це найскладніший спосіб детекції, він дозволяє "побачити" поодиноку чорну діру, що пройшла між нами та більш далекою зорею. Світло зорі огинає чорну діру та спрямовується на нас, що призводить до тимчасового збільшення яскравості світила. Власне, достатньо надійний приклад відомий поки лише один - OGLE-2011-BLG-0462.Всесвіт у кишені | Ми на Facebook

Навіть одна чорна діра - об'єкт дивовижний. А як щодо двох? Візуалізація від NASA показує як виглядала б пара надмасивних чорних дір. Цю комп'ютерну симуляцію розробила команда вчених NASA Goddard Space Flight Center, щоб продемонструвати як викривляється світло від гарячих акреційних дисків навколо чорних дір, подібних до тих, що містяться у центрах галактик. Внутрішні кільця відповідають так званим фотонним сферам - зонам поблизу горизонту подій, звідки навіть світло не може вирватися.Акреційні диски для зручності пофарбовані у різні кольори: червоний - для чорної діри масою у 200 мільйонів мас Сонця, блакитний - для меншої, у 100 млн. Якщо дивитися на чорну діру в напрямку орбітальної площини, то, через викривлення простору-часу, буде видно не тільки ближній, але дальній бік акреційного диску, причому як "знизу", так і "згори". Якщо ж одна чорна діра проходить за іншою, то все виглядає ще більш заплутано. Особливо цікаво, що кожна з двох чорних дір створює додаткове зображення "партнерки": у певний момент можна побачити основне зображення "зверху" та додаткове - з ребра.Всесвіт у кишені | Ми на Facebook

⭐️ Розпочинається тиждень чорних дір! Традиція відзначати тиждень чорних дір була започаткована NASA лише нещодавно - у 2019 році. І це чудовий привід трохи детальніше поговорити про найбільш загадкові обʼєкти Всесвіту. Сьогодні - трошки про те, якими чорні діри взагалі бувають.Вважається що чорні діри являють собою неймовірно щільні та відносно компактні області концентрації матерії. Але насправді ніхто не знає чи є сенс взагалі говорити про звичну нам матерію всередині чорної діри. Тим не менш, у певних випадках вчені можуть виміряти маси чорних дір та відповідно класифікувати їх.1️⃣. Чорні діри зоряних мас: приблизно від 5 до 100 мас Сонця. Такі чорні діри утворюються на останній стадії еволюції масивних зір. Найбільші з них можуть бути результатом злиття нейтронних зір або маломасивних чорних дір.2️⃣. Чорні діри проміжної маси: від 100 до 100 000 мас Сонця. Довгий час їх існування залишалося дискусійним питанням, але в останні роки у великих кулястих зоряних скупченнях почали виявляти кандидатів. 3️⃣. Надмасивні чорні діри: мільйони та навіть мільярди мас Сонця. Вважається, що такі об'єкти містяться у центрі майже кожної масивної галактики, а також у деяких карликових галактиках.Іноді окремо виділяють ще ультра-масивні чорні діри - від 5 мільярдів сонячних мас. Такі зустрічаються у гігантських еліптичних галактиках.Всесвіт у кишені | Ми на Facebook

🪐 Як саме формуються планети навколо зір? Радіотелескоп показує цей процес у небачених раніше деталях!Міжнародна група вчених працює над проектом exoALMA пошуку зовсім юних планет. Деякі результати вже опубліковані, інші готуються до публікації. Завдяки чутливості величезного радіотелескопа ALMA (Atacama Large Millimeter/submillimeter Array) та передовим методам обробки даних, стало можливим роздивитися пилові диски навколо молодих зір так чітко, як ніколи раніше. А саме з них і формуються планети.Науковці обрали 15 систем (на колажі), аби детально дослідити динаміку протопланетних дисків. Проект exoALMA шукає не стільки випромінювання від молодих планет, скільки їх вплив на оточуюче середовище, що дозволяє виявити планети на найбільш ранніх етапах їх формування.Серед іншого, вчені змогли виявити, що протопланетні диски є високодинамічними середовищами, що демонструють дивовижний рівень структури у розподілі газу. А тонкі відхилення руху речовини диску від кеплерівського дозволили оцінити гравітаційний вплив диску. У свою чергу, це дозволяє обчислити масу, доступну для формування планет.Всесвіт у кишені | Ми на Facebook

❤️‍🔥 Свіжовідкрита планетарна туманність! Причому честь відкриття належить дуже юному астроному-аматору - йому лише 16 років! 👏 Молодий хлопець Michael Telesco мав давнішню мрію - відкрити планетарну туманність, і більше року витратив на її пошуки. Нарешті - ось вона! В самому центрі кадру! Туманність, розташована у сузір'ї Вітрила на відстані щонайменше 3000 світлових років від нас. В її центрі знаходиться гарячий білий карлик. Разом цей комплекс являє собою залишок маломасивної зорі, схожої на наше Сонце.Невдовзі після перших спроб сфотографувати об'єкт, зусилля Майкла підтримав інший астрофотограф - Mark McComiskey, який допоміг накопичити необхідні спостереження. Відтак планетарна туманність, що вже офіційно зареєстрована, отримала назву на честь двох астрономів-аматорів: TelCom 1.Структура туманності доволі цікава - вона не є класичною сферичною. Цілком можливо, що на форму впливає оточуюче міжзоряне середовище або наявність прихованого другого компоненту. Трохи правіше та нижче розташована ще одна планетарна туманність - PN G279.6+02.2, що робить це поле вельми привабливим для астрофотографів.Всесвіт у кишені | Ми на Facebook

💫 Гігантську молекулярну хмару виявили у відносній близькості до Сонячної системи. На моделі вона позначена як Eos - на честь грецької богині, що уособлює світанок.Молекулярні хмари є "колисками" зореутворення. Якщо вони розташовані на тлі зір чи яскравої туманності, або підсвічені молодими зорями всередині, то їх доволі легко побачити - як у випадку "Кінської Голови" (на фото). Здебільшого такі хмари складаються з молекул водню (H2), який виявити доволі складно. Але вони містять і домішки, зокрема - моноксид вуглецю (СО). Якщо хмара не підсвічена, її можна знайти саме завдяки радіо-випромінюванню СО у міліметровому діапазоні.Автори нового дослідження вперше застосували геть інший підхід, і знайшли невідому раніше молекулярну хмару за 306 світлових років від Сонця. Її виявлення стало можливим завдяки флуоресцентній лінії випромінювання H2 в далекому ультрафіолеті. Маса водню оцінюється у 3400 мас Сонця, а видимий розмір у 40 разів більший за розмір Місяця. Тим не менш, проведене моделювання показує, що ця хмара розсіється через 5,7 мільйонів років завдяки процесам, відомим як фотовипаровування.Всесвіт у кишені | Ми на Facebook