"Під сонцем" - теплий книжковий канал

​​"Уроки грецької" Хан ҐанОцінка: ☀️☀️☀️☀️☀️🙋🏼‍♀️ Повільний та концентрований текст, який мене підкорив. Від вражень я втрачаю мову приблизно так само, як головна героїня.В центрі історії дві людини: жодних імен, тільки уривки минулого, болісне теперішнє і непевне майбутнє.Вона втратила можливість говорити.Річ була не в голосових зв’язках чи об’ємі легень. Вона просто не хотіла забирати багато місця. Кожна людина забирає певний фізичний простір відповідно до маси тіла, але голос пробивається далеко за його межі. Вона не хотіла, щоб її «я» так ширилося. Він поступово втрачає зір.Ніч моїх очей, чорніша за чорнило, у якій майже немає різниці — заплющені вони чи розплющені Кожен з них адаптується до складних життєвих обставин, як може.Вона віталася, дякувала й перепрошувала очима, а не словами. Для неї не існувало нічого більш безпосереднього й інтуїтивного, ніж погляд. Це був чи не єдиний спосіб доторкнутися не торкаючись. І вони шукають відповіді на питання та якийсь спокій в давньогрецькій мові.Хоч книга і невелика за обсягом, але зачіпає ще багато тем: материнство з її бокуЩоправда, не можна ігнорувати того факту, що пів року тому вона втратила матір, а за кілька років перед тим розлучилася і, зрештою, її позбавили права опіки над восьмирічним сином. та еміграція і зростання між двома культурами — з його.— Коли ми щойно переїхали до Франкфурта, мама була постійно напружена. Як іноземці, особливо як помітні східні азійці, ми, на її думку, не мали права на жодну помилку. Це була нав’язлива, невротична тривога. Коли ми кудись їздили на вихідних, вона сварилася з батьком через найдрібніші речі. Історія читалася повільно, але це було неймовірно щемко, чуттєво, пронизливо й щиро. Напевно, щось пройшло повз мене через різні культурні та географічні контексти, але те, що я зчитала, дуже мені відгукнулося.#відгук ✅🙋🏼‍♀️

"Амадока" Софії АндруховичОцінка: ☀️☀️☀️☀️🌤🙋🏼‍♀️ Відчуття, що я прочитала декілька книжок, настільки ця історія довга, глибока та зачіпає неймовірну кількість тем та історичних постатей.Ключова тема — це пам'ять та забуття, яка починається з самої назви, адже Амадока — це найбільше озеро Європи, яке зникло невідомим чином.Книга має три розділи:1️⃣ СучасністьОдин з головних героїв — чоловік, який після бойового поранення не лише змінився до невпізнаванності, а й втратив пам’ять.Прокинувшись уранці і ще не розплющивши очей, наш герой відчув, що все в порядку, все, як завжди: він знову не знає, хто він, звідки, що з ним трапилось, яким було його життя. Рани болять, шви сверблять, кості ломить. У роті так само немає зубів. Він — те ж спотворене чудовисько з потрощеними вилицями і проламаним носом, з нерівним черепом, з цілою колекцією болів у всьому тілі. Але його впізнає Романа — працівниця архіву, яка думає, що це той чоловік, який приносив їм старі фотографії своєї родини.Але так здебільшого Рома прокручувала стрічку новин усмоктуючи в себе скалки людських образів, тіні життів.Підглядальницею — ось ким вона, Романа, була. 2️⃣ Друга світова війнаІсторія Голокосту у містечку Бучач — від початку, коли тільки зароджувалися чуткиТа, — сказала Іда Кріґель Зені Фрасуляк, акуратно відкусивши шматочок крихкого печива, — я теж не думаю, що в німців там може дійти до чогось справді страшного. Такий зараз період, дивні речі відбуваються, в політиці так буває. Ми ж не знаємо точно, як там усе насправді. Поки всі ці чутки до нас доходять, вони проробляють шлях крізь тисячі вух, тисячі голів і ротів. Це не новини, це зіпсовані, перетравлені і і знову сформовані біфштекси. Нам не можна їх їсти. Треба берегти шлунки. до кінця, коли виживші спеціально або ні забували про ті страшні часи.Зрештою, що від цього зміниться, — сказала Нуся. — Все це залишилося в минулому. Цими спогадами нікому не допоможеш, зробиш тільки гірше. Цього не було. 3️⃣ Пам’ять культуриСковорода, Пінзель, трикутник Зеров-Софія-Петров і "розстріляне відродження". Йоган-Ґеорґ Пінзель, скульптор XVIII століття, який прийшов невідомо звідки і невідомо куди зник. Про котрого ніхто нічого не знає — хіба лише, що одружився з якоюсь вдовою, що і по ньому стала вдовою вдруге й одружилася знову. Тут тема пам'яті так само йде червоною ниткою і сам цей текст всотує багато імен, щоб їх не забули.Перелічувати ці смерті можна сотнями і сотнями сторінок. Читала я цю книгу дуже нерівно: то 200 сторінок за день, то по 20 сторінок на день — і так тижнями. Чесно кажучи, на третій частині книга мене виснажила. Після неймовірно болючого другого розділу було відчуття, що я не можу далі продовжувати. Але інтрига, яка зав'язалася на самому початку, не відпускала і надихала читати далі.Найбільше мені відгукувалися абзаци, де просто йдуть питання, які залишаються без відповідей, але змушують задумуватися.Не завжди виходить так, як хочеться. Що зараховується? Дії чи наміри? Наслідки чи бажання? Можливості чи страхи? Бездіяльність чи мотиви? Яка різниця між видами зрад і чи вона існує? Що потрібно, аби зраду пробачити? А що — аби її зрозуміти? І чи потрібно пробачати і її зрозуміти? І чи бувають зради, яких ні пробачити, ні зрозуміти неможливо? Після прочитання книги залишилось багато питань, але це мені як раз і сподобалося. Таке відчуття, що книга мені підсвітила такі аспекти історії та життя, на які я ще не звертала увагу. Тож врешті я задоволена цим читацьким марафоном.#відгук ✅🙋🏼‍♀️

🙋🏼‍♀️ Отримала в подарунок книгу, яка раніше мені ніде не траплялася — "Гострі предмети" Ґіліян Флінн.І, як виявилося, книга популярна: 1 мільйон 249 тисяч оцінок на Goodreads 😱 Ще й за цією історією зняли мінісеріал (рейтинг 8.0 на IMDb).Анотація виглядає класично для трилерів:Репортерка Камілла Прейкер отримує неприємне завдання: повернутися у рідне містечко, з яким вона порвала багато років тому, і провести журналістське розслідування двох убивств місцевих дівчаток. Давно вже Камілла не спілкувалася ні з матір’ю-невротичкою, ні з вітчимом, а свою напівсестру — тринадцятирічну Амму — вона взагалі заледве знає. А тепер, повернувшись у свою колишню дитячу кімнату в материному вікторіанському особняку, Камілла відчуває, як прокидаються демони її минулого. Та якщо вона хоче написати гарний репортаж, їй доведеться розслідувати не тільки вбивства, а й загадки її власного минулого. Обсяг книги — 288 сторінок, і поки складно уявити, як із цього зробили 8 серій 😅Читали, дивилися?#бібліотекозація 📚

​​"Площа Вашингтона" Генрі ДжеймсаОцінка: ☀️☀️☀️☀️☀️🙋🏼‍♀️ Як же легко та цікаво це було читати! А скільки емоцій викликають персонажі книги!Події роману розгортаються в Нью-Йорку, але цікаво, що під час читання складно точно визначити часові рамки. Лише деталі — прийоми, екіпажі, рівень доходу — натякають на епоху.В центрі історії бачимо життя невеликої родини заможного лікаря. Батька головної героїні не можна назвати приємним чоловіком. Він шанований лікар і джентльмен, але його ставлення до єдиної доньки Кетрін викликає щонайменше роздратування.Йому траплялося дратуватися тим, що в нього народилася така посередня дитина, [...] Не даремно ця книга ввійшла в серію "Вперше", бо Кетрін має багато таких перших моментів.Кремезна фігура Кетрін могла витримати чималу вагу, але не тягар невдоволення свого батька, тож наша героїня тільки у двадцять років наважилася завести собі вечірню сукню із червоного атласу із золотим оздобленням, про яку мріяла багато років. І тільки починаєш радіти, що хоч Кетрін має свою першу сукню, але батько тут як тут зі своїми "доречними" коментарями:— Ти розкішна, пишна, багата, — вів своє батько. — У тебе такий вигляд, ніби ти маєш вісімдесят тисяч на рік.— Ну, оскільки я їх не маю... — недоладно почала Кетрін... Вона поки мала вельми туманне уявлення про свої майбутні статки.— Оскільки ти їх не маєш, не треба виряджатися як багачка. Батько не тільки до своєї доньки так висловлюється, йому вистачає коментарів на всіх 😅— А іноді, навпаки, як бовкне що-небудь напрямець! Вона як маяк, що обертається: то повна темрява, то сліпуче світло. І звісно, в цій історії є і перше кохання. Але що обере Кетрін: кохання чи слухняність батькові? Це вже варто читати самостійно. Мене її вибір приємно здивував.А наприкінці ще й чудове післяслово, яке дає більше контексту епохи, розповідає про автора й акцентує увагу на важливих рисах персонажів.Ця книга мене дуже порадувала, читати її було суцільне задоволення. Тепер хочеться придивитися до інших книг у цій серії, бо якщо вони такі ж, я точно хочу ще.#відгук ✅🙋🏼‍♀️

🙋🏼‍♀️ ​​Видавництво Stretovych невдовзі випустить збірку 25 найкращих оповідань з української класики, упорядник Ростислав Семків. Мені стало дуже цікаво, які ж твори туди ввійшли, ось список:1. "Салдацький патрет" Григорій Квітка-Основ'яненко2. "Орися" Пантелеймон Куліш3. "Горпина" Марко Вовчок4. "П'ятниця" Панас Мирний5. "Запорожці" Іван Нечуй-Левицький6. "Сойчине крило" Іван Франко ✅7. "Артишоки" Олена Пчілка8. "Valse mélancolique" Ольга Кобилянська ✅9. "В путах шайтана" Михайло Коцюбинський10. "Над морем" Леся Українка11. "Камінний хрест" Василь Стефаник ✅12. ""Caprice" Шуберта" Гнат Хоткевич13. "Дівчина на чорнім коні" Михайло Яцків14. "Сила і краса" Володимир Винниченко15. "Арабески" Микола Хвильовий16. "Апостоли" В. Домонтович17. "Подвійне коло" Юрій Яновський18. "Проблема хліба" Валер'ян Підмогильний ✅19. "Via Dolorosa" Аркадій Любченко20. "Зубна щітка" Майк Йогансен21. "Бенгальський тигр" Остап Вишня22. "Запрошення на Цитеру" Юрій Косач23. "Джалапіта" Емма Андієвська24. "Холодна м'ята" Григір Тютюнник25. "Жінка-змія" Валерій ШевчукЯ читала лише 4 із 25, тож ще читати і читати українську класику. А "Камінний хрест" Стефаника — це моя єдина помилка на ЗНО з української літератури, тож дуже добре запам'ятала цей момент 😅Скільки ви читали з цього списку? І як вам добірка — погоджуєтеся?#новини 🆕

​​"Місіс Делловей" Вірджинії ВульфОцінка: ☀️☀️☀️☀️☀️🙋🏼‍♀️ На поверхні це книга про один день з життя Місіс Делловей. Але кожного дня ми можемо згадувати свої минулі вибори, які й привели до дня сьогоднішнього.Книга починається одним з найвідоміших перших речень:Місіс Делловей сказала, що сама купить квіти. Ми зустрічаємо головну героїню Кларису Делловей, і разом з нею вирушаємо до крамниці, потім додому — і готуємося до прийому ввечері.Ліпше б їй бути такою людиною, як Річард, він усе робить для себе, коли ж бо я, думала Клариса, чекаючи біля переходу, половину часу роблю щось не просто так, для себе, а щоб створити в людей таке чи сяке враження; цілковитий ідіотизм, на який вона (аж ось поліцейський підійняв руку), ніхто ніколи не поведеться. Ох, якби можна було прожити життя спочатку! — подумала вона, ступаючи на бруківку, — або хоча б мати інший вигляд. А на тлі — післявоєнний Лондон, де за спокійною ширмою ховаються назавжди змінені люди.Останні роки світового досвіду відкрили в усіх — і в чоловіках, і в жінках — криницю сліз. Сліз і смутку; відваги і витримки; бездоганної стійкості і стоїчного терпіння. Цікаво, що мене найбільше зачепила лінія персонажа, який узагалі ніяк не пересікався з місіс Делловей, — Септімуса. Це чоловік, який має проблеми з психічним здоров’ям після участі в бойових діях.Його дружина плакала, а він нічого не відчував; щоразу, коли вона схлипувала, дуже проникливо, тихо і безнадійно, він опускався на ще одну сходинку нижче в пекельну прірву. Через його лінію ми ще й дізнаємося у якому стані на той час було лікування ("відпочинь, пограй в гольф, візьми себе в руки" 🤪).Втім, хоч книга і називається “Місіс Делловей”, тут є ще кілька персонажів, їхніх доль і переживань. Один із них повернувся з Індії — і ця лінія торкається теми колоніалізму.Ця книга написана прийомом потоку свідомості, тож варто мати відповідний настрій, щоб поринути в ці думки й не загубитися під час зміни героїв.Книга наштовхнула мене на багато роздумів, адже багато тем досі залишаються актуальними. З творами Вірджинії Вульф у мене так: під час читання складно, а от після — усе складається в цілісну картину, і я постійно повертаюся думками до її історій.#відгук ✅🙋🏼‍♀️

​​"Колапс" Макса Кідрука(серія нові темні віки, книга 2) Оцінка: ☀️☀️☀️☀️☀️🙋 Ось і закінчився мій набіг на книги Бородатого Тамарина: "Північний полюс" ➡️ "Південний полюс" ➡️ "Як я вбив Плутон і чому це було неминуче" ➡️ "Заплутане життя" ➡️ "Колапс". Можна було б продовжити, але у нас закінчились книги від цього видавництва, що я не читав.Почну з того, що мене турбувало, коли я брав книгу. Пам'ятаючи кількість персонажів з "Колонії", я не мав певності, що сходу зможу включитися в події другої книги. Навіть подумував перечитати "Колонію". Але досвід Олі показав, що проблеми тут немає, оскільки книга на початку містить короткий переказ попередніх подій, а крім того, навіть відкриття глав зі старими персонажами йде з нагадуванням, хто вони та де вони. Тож читати "Колапс" з дворічною перервою після "Колонії" - це ОК.Мої враження: фантастично чудово, просто чудово! Десь на середині книги я зрозумів, що читаю тверду наукову фантастику. Більш того, - на рівні з майстрами жанру. Чомусь під час читання "Колонії" таких вражень не виникало. Маю певність, що серія свого часу стане класикою 🤞 Ще відмітив покращення стилю написання. Прямо відчувалось, що слова стоять на своїх місцях. Десь це живі діалоги, десь реалістичні описи.Щодо сюжетних ліній, то тут "прекрасно" все.🌎 на Землі, крім проблем з вірусом, стикаються з різким потеплінням та змінами атмосфери, через зниження рівня кисню та підвищення вуглекислого газу. Тож проблем вистачає і схоже, ситуацію важко налагодити.Перед внутрішнім зором зринув непроханий спогад часів клодис-пандемії: на піку епідемії медпрацівники загортали в чорні пластикові мішки ще живих, але вже безнадійних пацієнтів. Це економило час і давало змогу зосередитися на тих хворих, які мали шанс вижити. Усе своє життя Кроудер не піддавав сумніву існування певного стійкого стану, до якого світ повертатиметься навіть після найгостріших криз. Хай які труднощі чекатимуть попереду, він вірив, що майбутнє завжди можна врятувати. Більше він так не думав. 🔴 на Марсі окремі сили (українці, рада 19-х та першонароджені) намагаються розуміти, як жити далі після руйнівних подій першої книги, але не готові домовлятися і намагаються лише посилити свої позиції під час анархічного хаосу. Еландон провалюється в чорну безодню (так, головка зовсім бо-бо, а чого ви очікували?), а росіяни активно роздувають ворожнечу (не здивований).Сумніваюся, що ти знайдеш зараз на Марсі людину, яка дивиться на все це й думає: о, я з цим упораюся. 🌒 орбітальну станцію з першої книги автор замінив станцією на Місяці, тут теж все не просто, але хоча б безпечно;🌚 новою очікуваною локацією є місце падіння вантажного Боїнгу.Хвилинка гумору:- Накажи їй не наближатися! - загорлав Сулима.- Ти обдовбався? Це ЗСУ, як я можу їм наказувати? Дуже сподобалось продовження лінії між Барбо (пілот-герой) та Мервіном (хлопець з паралізованими ногами). Очікую побачити Мервіна справжнісіньким пілотом.Не брехатиму: ти навряд чи коли-небудь зіпнешся на ноги, але ти ще можеш літати. Теранія навчить тебе. Це реально. І коли після всього, що тобі довелось пройти, ти станеш пілотом, я вірю, що знайдеться хтось, хто дивитиметься на тебе очима, сяйними від захвату, так само, як ти колись дивився на мене. І можливо, ти триматимешся за те сяйво, так само, як тримався я. "Колапс", на відміну від "Колонії" не лишив по собі присмаку спустошення, хоча сюжети наче обриваються так саме. Може це через те, що подій двох книг вже вистачає, щоб не сумувати в очікуванні третьої. Я маю певні здогадки стосовно подальшого розвитку, тому буду їх крутити в голові до виходу «А потім запала пітьма».Дуже класна книга 👏В коментарях бонус для читавших ⬇️#відгук ✅🙋

​​"Напрочуд кмітливі створіння" Шелбі Ван ПелтОцінка: ☀️☀️☀️☀️🙋🏼‍♀️ Взяла цю книгу з єдиною метою — перепочити від серйозних та важких книг, і вона з цим завданням впоралася.Хоча книга дуже повільно розпочиналася. Тут три сюжетні лінії, і вони повзли і повзли, повільніше, ніж восьминіг на суші, але коли нарешті всі сюжетні лінії зустрілися, читання пішло набагато швидше.Головна героїня — сімдесятилітня жінка Това, яка працює в океанаріумі. Все її оточення не підтримує її рішення ризикувати здоров'ям. Одна з центральних тем книги — це самотня старість, і які виклики та вибори можуть постати перед людьми.Окремого шарму, звісно, додають розділи від імені восьминога Марселлуса — спостережливість за відвідувачами океанаріума, вигадування свого дозвілля в неволі, спогади про життя на волі.Море, вочевидь, — пресмачний шведський стіл, скільки смаколиків задарма й досхочу.А що мені підсовують натомість? Скумбрію, палтуса, а найчастіше — оселедець. Оселедець, оселедець, гори оселедця. Але ж і бридкі вони, ці слизькі рибинки. Певен, маю їх лиш тому, що вони дешеві. Також класно описана атмосфера маленького містечка — навіть поґуґлила, чи це місто дійсно існує (як виявилось, ні). — Знаєте, ніколи б не думала, що житиму коли-небудь у маленькому містечку. Тут усі надзвичайно привітні і водночас... Сама не знаю. Занадто цікавляться справами інших...— Це для нас означає, що ми піклуємося одне про одного. Остання третина книги була дуже емоційною та щемкою, тож книга залишила по собі приємні враження. #відгук ✅🙋🏼‍♀️

​​"Заплутане життя" Мерліна ШелдрейкаОцінка: ☀️☀️☀️🙋 Вітаю під сонцем! Після прочитання книги про комах, мені здалось логічним продовженням дослідити екологічний ланцюг до грибів. На жаль, сподівання не справдились, бо тут про зв'язки з комахами майже не написано.Якщо метою книги було показати, що гриби, це значно більше, аніж шляпка та ножка, які ми збираємо в лісі чи приносимо з магазину для вживання в їжу, то вона справилась зі своїм завданням на всі 100. У Китаї гриби - основне джерело їжі та ліків протягом тисячоліть. Сьогодні 75% світового виробництва грибів - майже 40 мільйонів тонн - припадає на Китай. "Заплутане життя" - якнайкраще передає суть змісту. Замість того, щоб дати читачу зрозумілу картину про грибне царство, автор по суті констатує: ми майже нічого не знаємо! Поки шукаєш відповідь на одне питання, постають п'ятдесят нових. Гриби грають по зовсім іншим, невідомим нам поки правилам: не мають рота, але вміють говорити,не мають вух, але вміють слухати, не мають мізків, але вміють думати. Тому ця книга мало проясняє, але стане фундаментом для наступних поколінь ентузіастів та дослідників.Основна моя претензія: наукове викладення, не вистачило живості тексту. Що цікаво, автор в захваті від своєї грибної роботи, просто не зміг передати це читачу, шкода. Хоча трохи історій для пожвавлення оповідання знайшлося. І щоб ви розуміли, це з приміток (!), а не основного тексту:2003-го Guardian повідомила, що у Мішела Турнера, французького експерта з трюфелів, вкрали його трюфельного собаку. Турнер гадав, що злодії не продали собаку, натомість використовували його для крадіжки трюфелів з чужих земель. Чи існує ліпший спосіб крадіжки трюфелів, аніж крадіжка за допомогою краденого собаки? А цікавого матеріалу тут пребагато! З тем, що запам'ятались:🤯 унікальність симбіозу на прикладі лишайників (гриб+водорость+...), коли в біологію увійшла зовсім інакша модель взаємодії живих організмів, аніж хазяїн + паразит;🤯 горизонтальне перенесення генів - тобто впродовж життя, а не успадковане від батьків. До речі, це один з основних сюжетів "Колонія" та "Колапс" М. Кідрука, тож будете знати, де він надихався;🤯 грибний інтернет - мережі з грибного міцелію, що тягнуться на кілометри, об'єднуються із іншими видами грибів та рослинами, регулюють постачання азоту та фосфору в обмін на вуглець;🤯 особливі дієти, які можуть пристосувати гриби до поглинання пластику та токсичних речовин;🤯 гриби, що перетворюють мурах на зомбі для кращого розповсюдження спор.Окремий цікавий напрям, описаний в книзі - виробництво матеріалів із грибного міцелію. Поки триває час експериментів та перевірки економіки, але перші результати вже є: пакувальна піна (замінник пінопласту та картону) виробляється багатьма компаніями, зокрема і українською s-lab. Компанія Ecovative розвинула окремий напрям штучного м'яса і поєднавши грибний міцелій + устричний соус + кокосову олію + сіль + цукор + спеції, випускає штучний бекон. А наступного року вони планують почати промислове виробництво штучної шкіри з міцелію.Попереду багато досліджень грибів для застосування їх на потреби людству: сільське господарство, медицина, екологія, біокомп'ютери, будівництво, виробництво текстилю... Потреби та завдання поки неосяжні. Хтозна, куди це нас приведе.Ще відмічу супер крутезні фото всередині! Шкода, що їх небагато.#відгук ✅🙋

🙋🏼‍♀️ Вчора закінчився курс про українську літературу від Litosvita 💚Це вже шостий курс, який я пройшла, і другий саме про українську літературу. В цей раз було велике різноманіття тем та лекторів, тож я дуже задоволена.Найбільше мені сподобалися:— семінар про оповіданням Івана Липи та Юрія Липи від Ольги Петренко-Цеунової. Навіть роздумовую над зміною формату обговорення в клубі на роботі 🤓— лекція "Актуальна література" та семінар про "Польові дослідження з українського сексу" Оксани Забужко від Іллі Рудійко. Плюс один літературознавець, за роботами якого тепер буду слідкувати.— публічна розмова Євгенія Стасіневича та Ольги Дубчак про тренди. Спитала, чи є в українському суспільстві тренд на книжки зі словами «пітьма» та «пісні» в назві — кажуть, що немає 😂Деякі лекції мені хотілося б трохи розширити, але, мабуть, доведеться читати самостійно те, що мене найбільше цікавить 😅Тож, майже 2 місяці курсу пролетіли наче за мить! Тепер треба придумати, куди діти знову вільні 4 години на тиждень 😁