​​"Теплі полярні ночі" Юрія ТарнавськогоОцінка: ☀️☀️☀️☀️🙋🏼‍♀️ Історія у форматі автоінтерв'ю, де головний герой згадує своє дитинство. Три слова в назві — три частини книги, кожна з яких має свій настрій і перегукується з асоціаціями до слів «теплі», «полярні» та «ночі».У "теплому" розділі багато родини, ностальгії та загалом світлих спогадів: десь з іграми, десь із повчаннями.Не можна їсти солодке перед їжею і дозволяти шлунку керувати своїм життям. Але поступово безтурботне дитинство стикається з дедалі жорстокішою реальністю війни.Російське військо відступало під натиском німців, ми переїхали до рідного міста тата й мами й жили з бабою. Хату, добудовану батьками саме перед війною, зайняли росіяни, коли окупували країну, а коли прийшли німці, туди заселили військових чиновників.[...]Хата була однією з найкращих у місті, і я ніколи не бував у ній після її закінчення. Найбільше мене вразило, як хлопчик змалку загартовував себе до майбутніх викликів, наче щось передчував.Спочатку спати на твердій поверхні й без подушки видавалося невигідним, але поступово я призвичаївся і врешті-решт став цим насолоджуватися, наче чимсь приємним. Я відчував, що кожна секунда невигоди додає краплю протиотрути від болю, який мені доведеться зносити в майбутньому. Якщо не здамся, не залишиться нічого, чого я не міг би витримати, коли воно трапиться. Проте мені подобалося моє покарання, і я охоче відбував би його й довше. Я стояв струнко, як щогла, витріщаючись на голу стіну перед собою, слухаючи, як за моєю спиною подзенькують об порцеляну ложки, ножі й виделки, тоді як від голоду муляє мені в шлунку, і відчував, як зростає моя готовність зустріти мить, коли одного дня життя жбурне мені в обличчя свої негаразди. Фрагментарність оповіді залишає багато простору для роздумів. Невелика за обсягом, але глибока книга, яка поєднує тепло дитячих спогадів із болем війни та викликає дуже контрастні емоції. А тема внутрішньої стійкості, яка проходить крізь усю книгу, здалася мені особливо актуальною.#відгук ✅📚