*:.｡. .｡.:*･゜ﾟ･*☆ㅤМоя самотність просить чаю, гарячого, аби швидше зігрітися. Бо надокучливий холод легко пробирає до кісток, лоскоче до болючих сліз і не бажає зупинитися. Бо надокучливий холод фарбує кінцівки в синій — позбавляє можливости стискати кулаки. Він змушує вдиратися до ванної під гарячий душ, аби загнати тепло під шкіру. Аби розтопити згуслу кров червоного кольору, яка обарвить одубілі пальці в жовтий. Синій — це холод, а жовтий — обійми. А обійми завжди жаркі́. Пробираються під шкіру й прямо до серця, зігрівають у такі знавіснілі студені дні.ㅤМоя самотність просить гарячого чаю, здебільшого м’ятного, аби заспокоїти рейвах думок. Бо ті — найгірша можлива компанія, коли хочеться просто втекти від усіх. І навіть від себе самого. Хочеться тиші. Як у ду́ші — під потоком гарячої води. Знову й знову заганяти тепло під шкіру, поки воно не оселиться там назавжди.ㅤМоя самотність просить гарячого м’ятного чаю. Бо він заміняє людські обійми.ㅤМоя самотність просить гарячого м’ятного чаю. Бо так стане тепліше.*:.｡. .｡.:*･゜ﾟ･*☆