УкрРайт | ゜ﾟ･*☆ㅤМи тяжіємо до ностальгії. Серед купи спогадів, якої б якості вон...

*:.｡. .｡.:*･゜ﾟ･*☆ㅤМи тяжіємо до ностальгії. Серед купи спогадів, якої б якості вони не були, зажди обираємо ті, від яких віє огрійливими відчуттями. Погані ж моменти — власні помилки та біль — згадувати важко, бо тоді вони оселяються в нашій голові. В’ються, звиваються в петлі. А це ж божевілля — зациклюватися на одному й тому ж, сподіваючись на новий результат.ㅤМи тяжіємо до ностальгії. І це абсолютно нормально. Більшість узагалі тяжіє до ідеалу — того захмарного та рідко коли зрозумілого «чогось». Шукають усюди рівнин, уникають віражів і морських штормів. Та навіть не підозрюють, що там криється лише ілюзорний штиль.ㅤУсе ж таки найкращі витвори мистецтва ніколи не були пласкими.ㅤБо серед купи спогадів, якої б якості вони не були, ми завжди тяжіємо до тих, від яких віє емоціями та почуттями. Вони сповнені життям, хоч уже й давно минулим. Вони — яскраві плями-спалахи на підкірці нашого мозку.ㅤСпогади живуть своїм буттям, поки остаточно не вицвітають із пам’яті.ㅤВони здіймають нас до небес і кидають у воду — залежить від контексту, як спогад заграє за нових обставин. І не так уже й страшно відчувати щось негативне знову й знову. А божевілля вже не здається таким незнайомим.ㅤМи ж тяжіємо до ностальгії.ㅤА першим дзвіночком завжди стає байдужість, що знаменує пустку.*:.｡. .｡.:*･゜ﾟ･*☆