Модерніхт. Відкладала написання і не хотіла писати взагалі, тому що дуже протилежні відчуття і думки. З однієї сторони маю величезну повагу і сентимент до команди, робота на європейську аудиторію, хороша (у порівнянні з Бенефісами Нищука) репрезентація укр мистецтва, сцена жовтневого, яка дозволяє показ не тільки для «своїх», що теж супер.Алемені вистава 3 з 5, що добре, але не вау. Весь шматок з дзвонами фантастичний, музика фантастична, виконавці фантастичні. Всі інтерактиви віддають відштовхуючою зверхністю, спіч до початку круто сміливо очікувано, але від цього не менш круто, караоке і артісттолк по суті повторюють спіч до початку, не розумію навіщо, вже все сказали. Десь прочитала один з відгуків, з яким погоджуюся: «творці вистави багато порівнюють себе з іншими (інших з собою), а варто порівнювати з собою попереднім». Гайя і Модерніхт дві вистави близнючки. Проекція нафталінова, вайбік французької нової хвилі і фільму «Я – початок». Як і сукні першої частини, не відчувається стилю, чи що…, ніби є спроба зробити ці костюми безпечними, але для мене вони те саме, що бежеві костюмчики. От да, у виставі відчувається інтелект, але не відчувається стиль і сучасність теж із запізненням. Розумію, що в рамках закриття критичного сезону ви очікували більш розлого тексту, але мені за це гроші не платять, читайте людей які сидять на зарплаті в газеті лівий берег та випускників ШКОЛИ ТЕАТРАЛЬНОЇ КРИТИКИ. Маркіза Оксана де Сад