«Хоч ця історія не про «Зону», вона ще раз нагадує: слово було найважливішим для всіх!» Ілля Лук'яненко «Ікар», 2026Якось хтось з розумних людей порадив у тривожні часи стишувати лобну долю нескладними книжками. Ось нескладна книжка про наші письменницькі 20-ті. ✍️ Ідея роману чудова, а це вже пів справи — до Харкова 60-х повертається чи то хлопець, чи то чоловік (я так і не зрозумів), батько якого був трохи дотичний до харківського Відродження. Повертається, аби дізнатися щось про батька, а заодно тут всім стає потрібен міфічний роман Підмогильного про колективізацію. 🫣 Критикувати є що, загалом це сирувато. Мій висновок такий, що Ілля Лук’яненко мій би зробити краще буквально все, але вийшов дебют з романом у стилі Олеся Ільченка — це вже не Вікіпедія, але ще не зовсім художній роман. Забагато трикрапок і патетики. Тут є харківський вайб і якщо вам треба з нуля увійти у тему наших 20-х, то можна спробувати. Буде непогано, якщо не мати взагалі ніяких вимог до художніх складових тексту. 👌 Добре, що такі книжки з’являються, ще й у приємному виданні від «Мрієлов» — на форзаці відтворено карту Харкова 1920-х. Обережний дебют, бажаю авторові ґрунтовності й сміливості у майбутньому!