«Уявіть: ваша мама могла ставити ірокез на пиво й ходити в легендарний клуб «Бінго» на Святошині, а тато міг тим часом читати реп у широких штанях із секонду «Одяг Європи», стоячи на сходах закинутого ДК в районному центрі на Херсонщині». Дар’я Анцибор «Дреди, батли і стіли», 2024Якщо вже читати нонфік — то тільки такий, подумав я собі. Чудово, дуже цікаво написано, ідеально структуровано, легко, весело і ностальгійно, купа цікавих нюансів і дрібничок, нуль занудства. ❓ Чому такого не написали раніше? Розквіт субкультур — це часи до соцмереж, і здобувати інформацію про традиції і правила цих спільнот можна було лише на офлайн-здибанках, стаючи частиною спільноти. Це реально так, багато інформації з цієї книги я знав просто тому, що брав участь у різних тусовках. Але вона допомогла мені структурувати ці знання. 👨‍💻 Соцмережі зробили інформацію та спілкування доступними, тепер у субкультурах беруть участь здебільшого максимально ідейні адепти, а решта спостерігає за цим в інтернеті. Сучасна молодь вже не відає про те, як це відбувалося колись, і тепер така книжка реально потрібна. ☝️ І ще одне, я задумався: чи є читацька спільнота субкультурою? Поставив це питання на дискусії у вівторок і думки розійшлися. Оксана Павленко скоріше погодилася з тим, що є (бо є певні тусовки з правилами, клуби, мерч, напрямки, навіть ворогуючі табори), а Богдана Неборак категорично заперечила, аргументувавши це тим, що читання доступне кожному і для цього не обов’язково належати до якоїсь тусовки. 🤓 Від себе я скажу так: читацька спільнота і люди з роботи та звичайного життя у мене — це дві абсолютно різних категорії, які взагалі не перетинаються, ніколи. Рівно так само було, коли я в юності тусувався з рокерами, наприклад, я не зустрів би там когось з офісу, це неможливо. Це для мене основна ознака субкультури: окремішність. 💙 Тож, книжку дуже #раджу_почитати, але скажіть мені що ви думаєте, активні читачі — це субкультура, чи ні?❓