Channel Українка про українське - @ukrainian_about_ukrainian - №374
Кілька тижнів тому у мене стався інсайт.Як ви знаєте, ваша авторка наразі в Туреччині. Тут мені дуже не вистачає українського ком'юніті, тому я шукаю будь-якої можливості поспілкуватися з українцями (якщо вони ще україномовні - взагалі супер♥️).Саме так я натрапила на онлайн-зустріч, яку організувала одна харківська психологиня. Я на неї давно підписана і тут вона анонсує "жіночі посиденьки" у неділю за кавою, де ми обговоримо, як справляємося з досвідом війни наразі.Тут варто зробити невеликий відступ і сказати, що я завжди до своїх досягнень ставлюся трохи відсторонено. Типу "ну так, я молодець - але поїхали далі". Тому часом мені здається, що я взагалі не зробила нічого особливого. Знаю, це не ок - працюю над цим. Але це був стартовий набір, з яким я прийшла на ту онлайн-зустріч.І от, всі жінки почали розказувати, як жили в перші місяці війни і як справляються зараз. І тут я зрозуміла (правильніше сказати - мене осяйнуло) - та я ще нічого собі така! Бо коли жінки на тій зустрічі казали, що хтось досі в емоційній ямі та не може знайти курс дій далі, бо війна триває, я зрозуміла, що за період повномасштабного вторгнення прожила ціле життя! Дозволила собі стільки всього/прокачала стільки скілів, що до 24 лютого й не могла уявити.За кілька хвилин прийняла рішення покинути все в Києві (виключно з орендованою квартирою та всіма речами) та переїхати на Львівщину.А потім сама спланувала складний маршрут з пересадками та добралася до Туреччини. А потім змінила роботу.Змінила колір волосся. Поборола в собі страх говорити англійською всюди (і навіть спілкувалася з банківським представником англійською, а це вам не Ландан із зе кепітал - ну ви зрозуміли😀). Пройшла кілька курсів, повернулася в психотерапію, почала вчити турецьку врешті-решт!І тут я ні в якому разі не применшую досвід інших жінок, так й всіх українців. У нас у всіх різна психіка, різні втрати. Я просто хочу наголосити - ми всі здатні пережити війну, ми всі здатні піти нарешті вгору після довгого спаду.У мене є подруга, яка 5 років не сідала за кермо автівки. А 24 лютого сіла і з Києва доїхала сама до Любліна!Інша подруга сама добралася до Франції та наразі є успішною масажисткою в Ніцці (ще успішнішою ніж була у Києві!).І цим дописом я хочу сказати - нам всім все під силу. Коли кажуть, що часом треба брати себе в руки не зазначають, що це "часом" - це от зараз. І це необхідно. Це життєво необхідно! Не залишатися в позиції жертви, побачити можливості в тій точці, де ви зараз.Я не претендую тут на роль менторки. Просто зараз я себе хвалю. Я молодець. Бо життя триває - щоб не сталося. І так важливо не випадати з цього процесу.Жити. І рухатися далі.#хроніки_війни
619
22-10-25 14:28