Telegram statistics channel - @ukr_pravda

Які проблеми фронту проходять повз командування Медсил?У цьому тексті "Українська правда" розповідає, як і з чого почалося велике обговорення неякісного такмеду в армії, деталізує, що саме викликає обурення в бойових медиків і як це можна виправити, а також, як на цей скандал реагують у командуванні Медичних сил. Головні проблеми: 1. Неякісні турнікети. Турнікет – це одноразовий дорогий (американський CAT коштує 1400-1800 грн за штуку) засіб для зупинки кровотечі, який потрібен кожному військовому в кількості 3-4 штуки. Замість нормальних сертифікованих турнікетів до військових потрапляють китайські підробки. Це стається через те, що командування Медсил не має превентивних вимог до турнікетів, що надсилають інші країни, та не фільтрує те, що отримує. Як наслідок – людина знекровлюється через те, що турнікет рветься або не тримає тиск.2. Брак евакуаційної броні. Військових у кращому разі вивозять з передової на звичайній броні – М-113 або БМП, у гіршому – на звичайних, вразливих до обстрілів і уламків пікапах. Окрім браку спецтранспорту, є ще питання з тим, як КМС його розподіляє. Наприклад, ще пів року тому професійний, обладнаний під евакуацію, кейсевак привозив на стабпункт продукти з дніпровського госпіталя.3. Застаріла картка пораненого. Досі частина бойових медиків послуговується радянською карткою пораненого, що має назву "форма-100". По-перше, вона незручна для заповнення та містить застарілий перелік поранень – на кшталт ядерної та хімічної зброї. По-друге, вона часто надрукована російською.4. Відсутність єдиного органу, який би опікувався бойовими медиками. Робота бойових медиків перебуває в зоні відповідальності одразу кількох органів: КМС, Генштабу, МОЗу. І водночас не перебуває під патронажем жодного з них. Бойові медики значною мірою виконують свою роботу завдяки волонтерській підтримці. 5. Бюрократія. Начмед бригади має оформити заяву, наприклад, на отримання аптечок. Далі оглянути їх, прийняти на баланс і за потреби списати. По кожній аптечці, щоб її списати, треба провести розслідування. Це довго, важко і для цього потрібні люди, яких часто немає. Щоб обходити ці бюрократичні процедури, медики працюють з волонтерами. Дехто "в білу" – тобто офіційно приймаючи аптечки на баланс, дехто – неофіційно. В однієї з бригад є стікер "візьмемо, але без актів", тому що немає стільки людей, які будуть цим займатися.

Депутати хочуть узаконити порнографію: що це дасть?Законопроєкт, за який ми всіма руками за! Розповідаємо, як порнографія регулюється зараз, що депутати пропонують змінити в законодавстві та що країна може отримати від декриміналізації “дорослого” контенту: 1. У більшості країн ЄС (Угорщина, Німеччина, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Кіпр, Мальта, Норвегія, Польща, Нідерланди, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чехія) порнографія легалізована. Там дозволені публікація, придбання цифрового чи іншого порнографічного контенту, але з віковими обмеженнями, зазвичай до 18 років, та забороною дитячої порнографії.2. Декриміналізація порнографії дозволить економити бюджетні кошти, адже на доведення провини людей за 301 статтею Кримінального кодексу правоохоронці витрачають чимало часу та зусиль. За найбільш консервативними оцінками, видатки бюджету на розслідування справ за 301 статтею Кримінального кодексу могли становити 11,5 млн грн.3. Сфера виробництва порноконтенту може сприяти залученню інвестицій в економіку. Зрештою, для виробництва порнографії не потрібно будувати заводи, у які будь-якої миті може прилетіти ракета. Оскільки за кордоном споживання порнографії набагато більше, ніж в Україні, то легалізація такого контенту може стати одним з джерел надходжень валюти.4. Крім того, ця галузь інноваційна. Порноіндустрія є одним з рушіїв розвитку технологій. Наприклад, одним з мотивів приватного розвитку інтернету було порно. У якийсь момент на нього припадало понад половину трафіку. VR-технологія теж розвивалася через порноіндустрію.5. Платформи на кшталт Onlyfans сплачують податки в бюджет України. Однак цей податок – це ПДВ, який платять споживачі контенту. Натомість дохід творців, які цей контент продають, не оподатковується. Якщо доходи українських творців контенту на Onlyfans становлять 15,8 млрд на рік, то в разі їх повної легалізації бюджет міг би отримати 3 млрд грн у вигляді ПДФО та військового збору.6. Ніяких податків не сплачують і вебкам-студії, які натомість збагачують окремих правоохоронців та чиновників хабарями. Якщо в Україні працюють 25 тис вебкам-моделей і кожна з них щомісяця заробляє по $1 тис, то надходження лише від ПДФО та військового збору з цих доходів могли б становити близько 2 млрд грн на рік.

Що нам розповіла Світлана Воронова («Азов») про 11 місяців полону? До того як стати військовою, одеситка Світлана Ворова працювала інженером техвідділу в "Укрзалізниці". Її син, 28-річний боєць "Азову" Олександр Кутузакій, позивний "Кутуз" у лютому 2015 року загинув поблизу Широкиного. В 2020-му жінка остаточно вирішила, що має продовжити справу старшого сина – та вступила до "Азову". Світлана провела 86 днів на «Азовсталі», а потім 11 місяців в полоні. Кілька цитат з її інтерв’ю: Про побут в Оленівці: Антисанітарія повна, води не було. Нам давали через кормушку баклажки з технічною водою. Ми пробували її цідити, відстоювати, щоб пити. І ще намагалися попратися трішки, умитися, руки хоч помити. Постійні діареї були у дівчат, кишкові розлади. Раз на тиждень, ну це в найкращому випадку, нас виводили в душ.Про харчування в Оленівці: Годували – це важко назвати. Хіба що хліб, який пекли наші дівчата. Все інше – водичка, в якій плаває шматочок картоплі. Каша, в якій варилася риба нечищена, з хребтами, кістками, з усім. Без масла, без солі, без нічого. Загалом за 11 місяців полону я схудла на 30 кг.Про допити та катування: У нас була зміна "денеерівців", дуже жорстоких, які сильно знущалися з хлопців. Били, скотчем змотували руки, ноги і продовжували знущатися. Шокерами били. Ми тільки чули, як вони кричали, стогнали. Після одного з допитів одного хлопця винесли на ношах мертвим – сказали, нібито покінчив з життям. Але ми чули, як "денеерівці" заходили до нього в камеру серед ночі неодноразово, били його, кидали і знущались, як могли.Про допити дівчат: Крім того, що нас ображали, штовхали, нас не били так. В Оленівці такого не було. Хіба що по гомілках могли стукнути, по спині. Домагань, наскільки я знаю, теж не було. Лише на словах – казали: "От вас всіх треба зґвалтувати, щоб ви понароджували нам росіян".Про вибух в Оленівці: Вертухаї перед самим вибухом дуже веселі ходили. А тоді вибух. Паніка. Вірніше, імітація паніки у них, це відчувалося. По їхній поведінці було зрозуміло, що це не наші, розумієте? І чули ми, звідки прильоти йдуть. Про побут в московському СІЗО: Іноді нам показували радянські фільми. Хороші фільми. "Королева бензоколонки", "Свадьба в Малинівці", в цих фільмах всі в вишиванках, розумієте? "В бій ідуть одні старики", до прикладу. Там, де Биков каже: "Ви ж летіли над моєю Україною, там і небо голубіше, і трава зеленіша". Нам це надавало сил. Може, росіяни цього не розуміли. Начальник СІЗО нам дозволив читати книжки. Всі, звичайно, були російською мовою. Нам взагалі не дозволяли розмовляти українською. І вголос не можна було розмовляти – лише пошепки. Але ми читали. За сім місяців прочитали сто книжок. Коли я не читала, то мила стіни.Про карцер в Оленівці: У приміщенні 2,5 на 2,5 метри тримали 10 людей. З карцеру на двір виводили раз на три тижні, а бувало, і раз на місяць. Віконце з вулиці зашите жестю, в якій дірки просвердлені у формі Z. Всередині двоярусна шконка. На кожній шконці спали по дві людини, а інші на полу, під шконкою, на перилі туалету, на столі, на лавці. Я спала під шконкою. Підлога була цементна. Ми просили, і нам деколи давали матраци. Хоча матрацом це не можна назвати – то тряпка з ватою, грязна, зацвіла. Мишки по нас бігали. Ми ловили цих мишей, така була розвага.Про те, що планує робити після реабілітації: Служити. Продовжувати справу. Буду служити, поки мене не виженуть. Діти? Вони знають, що їхня мама – самостійна жінка, і все одно буде так, як вона сказала.

Як конкурс серіалів закінчився для Ткаченка відставкою і до чого тут “95 квартал”?Розповідаємо, як посварились президент і міністр культури і чому Олександра Ткаченка пішли у відставку. Всі деталі у тексті, а тут коротко: 1. Реанімувати серіальне виробництво мало ДП "Мультимедійна платформа іномовлення України", тобто канал "Freedom" (і до недавнього часу Dom). Саме ця платформа оголосила конкурс з відбору проєктів для виробництва аудіовізуальних творів.2. На 2023 рік з бюджету на серіали виділено понад 448 млн грн. В інтерв'ю ВВС на той момент вже ексміністр Ткаченко розповів, що перерозподілити ці кошти на потреби армії неможливо. За його словами, йдеться переважно про кошти країн-донорів. Гроші партнерів йдуть на покриття бюджетного дефіциту, але з умовою, що їх не можна витрачати на потреби армії. 3. Організатором конкурсу насправді був Мінкульт, але за його умовами канал "Freedom" був замовником і, що важливо, правовласником усіх серіалів. Тобто усі права на монетизацію контенту відходять до держави. Це означає, що продакшни якщо і зможуть заробити, то тільки на продакшн-фіт – тобто на тій маржі, яку вони закладають у виробничий бюджет. Тому вони і намагались цей бюджет збільшувати.4. Позиція "іномовника" щодо фінансування розважального продукту під час війни була проста. Створення такого контенту оголосили питанням національної інформаційної та культурної безпеки.5. Переможці мали здати готовий матеріал, а це по кілька десятків серій, до кінця 2023 року. Як переконують люди з кіноринку, якщо мова йде про зйомки 20-30 серій, то такий проєкт не може починатись у липні. Інакше до кінця року фізично неможливо буде встигнути. Тобто на конкурс подавались проєкти, які уже були в різних продакшнів у роботі.6. Поки публічною стала лише частина інформації про те, який проєкт на яку суму буде фінансуватися. Наприклад, щодо вартості проєктів "Кварталу 95" інформації досі немає. В "МПІУ" у відповідь на запит УП пояснили це тим, що "наразі проводяться переговори з переможцями мистецького конкурсу". Тобто попри скандал із гучними відставками сам конкурс ніхто не скасовував, і компанії очікують своїх грошей.7. Найцікавішою виявилась доля "мільйонів Ткаченка". Конкурс, станом на день виходу цієї публікації, не просто тривав, а перейшов у стадію переговорів. Отже, бюджетні гроші, через розподіл яких звільнили главу Мінкульту, і далі мусять бути розподілені на серіали.

Польща обирає конфлікт: чому зіпсувалися відносини з нашим ключовим союзником?Пробуємо розібратися, наскільки очікуваною стала нинішня криза в стосунках України та Польщі і чи є шанси зупинити її найближчим часом. Отже: 1. Усе почалося з протестів польських фермерів, яких не влаштовувала поява на внутрішньому ринку українського зерна, олії та кукурудзи. А зважаючи на те, що восени у Польщі пройдуть парламентські вибори, голоси фермерів ставали "золотою акцією".2. У травні Польща, Угорщина, Словаччина та Болгарія ввели заборону на продаж української агропродукції. Київ двічі пішов на поступки: спочатку погодившись у травні на введення Єврокомісією тимчасової заборони на експорт агротоварів до п’яти країн ЄС (додалася Румунія), а потім у червні – на продовження заборони до середини вересня.3. Але Польща піша ва-банк, заявивши, що не буде відкривати свій ринок для української агропродукції навіть за умови протилежного рішення Єврокомісії. Цього разу Київ не став мовчати. Премʼєр Шмигаль назвав це "недружнім і популістським кроком”. В адміністрації президента Польщі відповіли, що Україна отримала велику підтримку від Польщі і їй "варто було б почати цінувати роль, яку Польща відіграла для України".4. Чи означає цей конфлікт перегляд умов відносин між країнами? І так, і ні. Звичайно, в певній частині польського суспільства популярною є позиція, що якщо Польща так багато зробила для України, то вона має право вимагати певних поступок від Києва. Проте до останнього часу публічно озвучувати такі тези могли собі дозволити лише політичні маргінали. 5. Усе змінило стрімке зростання рейтингів партії "Конфедерація" – наразі це єдина впливова політична сила у сусідів, яку можна назвати антиукраїнською. Ця партія вийшла вже на третє місце за рейтингами. Успіх "Конфедерації" насторожив партію влади. І схоже, що там вирішили підкоригувати свою політику, показавши виборцям більш жорстку політику щодо України. 6. Парламентські вибори у сусідів мають пройти 5 жовтня, тож на нас чекають більш ніж два місяці непростих відносин із Польщею. 7. Втім, малоймовірно, що конфлікт торкнеться безпекових питань. З іншого боку, далеко не факт, що після завершення виборів з’явиться можливість повернення двосторонніх відносин до попереднього формату. В тому числі через те, що за результатами цих виборів буде затяжна коаліціада з можливістю проведення дострокових виборів.

Що нам розповів 20-річний захисник “Азовсталі” Назарій «Грінка» Гринцевич? В інтерв’ю УП Назар Гринцевич розповідає про Маріуполь, покоління 20-річних українців, “мамкіних хуліганів” на BMW, загиблих побратимів та про командирів “Азова”. Ми зібрали найголовніше: Про наймолодших захисників "Азовсталі": Насправді там були хлопці молодші за мене. В Маріуполі воювали навіть ті, кому не виповнилось 18 років. Коли був мій обмін, я в тому обміні був наймолодший. У пресі хтось назвав мене "наймолодшим захисником "Азовсталі"", і пішло-поїхало. Про молодь на фронті: На мою думку, війна – справа молодих. В мене більше сил, ніж у чоловіка за 50. Він трохи пожив, воює за своїх дітей. А я хочу пожити у вільній Україні, яку я особисто виборював. Що мені втрачати? В мене зараз немає дітей, дружини. Я хочу жити в незалежній, квітучій Україні. Життя в такій країні треба заслужити. Ось я його і заслуговую.Про тих, хто залишив країну: Тим моїм ровесникам, які поїхали з країни, а потім повернуться, я, звісно, потисну руку. Я не вважаю, що воювати має кожен. Ніхто не народжений для війни. Коли я був у матері в животі, мені повістку не дали. Воїном треба стати. Треба навчатися. Дуже багато людей з цим не справляється, як показують реалії. Але якщо людина щось робить для перемоги, це вже великий вклад. Про бойовий досвід: Я більше не хочу в оточення. Взагалі. Офіційно я і досі є артилеристом. Але в Маріуполі твоя військова спеціальність змінювалася кожного дня. Твою гармату знищують, і ти вже йдеш у піхоту воювати на вулицях. Твій танк знищують, і ти береш автомат в руки, виборюєш кожний метр нашої землі. В Маріуполі всі воювали – повари, зв'язківці… Про втрачене покоління: Більшість моїх ровесників – люди, які просто тут знаходяться, живуть. Їм байдуже, що відбувається. Це – втрачене покоління. Найкращі уходять на війну, а в тилу лишається дуже мало достойних хлопців. В Києві таких багато. Знаєте, мамкіни чи папкіни хулігани. Їм батьки подарили BMW. Нічого не роблять, тільки по Києву їздять, а всі їхні вихлопи слухають. Про мотивацію: Поки прилітало скрізь по Києву, по всіх містах, мотивації у людей було більше. А так люди трошки розслабилися. Я не хочу їх судити, але мені здається, що вони дуже повірили у ЗСУ. Багато хто став думати: ЗСУ далі справляться без підтримки з усіма задачами. Але війна не виграється без тилу.Про "Редіса": Всі, хто вижив на "Азовсталі", вийшли звідти завдяки Денису Прокопенку. Друг Редіс – безстрашний. Він приходив до хлопців на позиції під час контактів. Він – командир, яких наша країна ще не знала. Готовий взяти на себе відповідальність, повести в бій. Всі підуть за ним до кінця. Він – та людина, яка мала повернутися задля нашої перемоги. Повернення командирів "Азову" – великий успіх для України. І ми покажемо це на полі бою.Про бійців, які повернуться з фронту: Думаю, після того, як закінчиться війна, ті, хто повернуться з фронту, зрозуміють, що все треба брати в свої руки. Спробують піти в парламент, у міністерства. Чи вистачить у них сил змінювати країну? Якщо ти вже обрав шлях воїна, то все твоє життя буде боротьбою за справедливість.

Що нам розповів командувач Нацгвардії Півненко?Ми розпитали нового командувача Нацгвардії про підготовку Гвардії наступу, проблеми при підборі новобранців, західну зброю та перспективи наступу. Головне з інтерв’ю: Про призначення бойових командирів на адміністративні посади: Раціонально. Тому що є у нас командири, які підростають. Їх треба теж підвищувати, це серйозний напрямок. Він може перегорати на своїй посаді. 2-3 роки командир батальйону, він пройшов бойовий досвід – вперед на підвищення. Він тоді має якусь мотивацію, він хоче працювати.Про бригади наступу: У нас вже є перші 6 – це перший етап. Другий етап – це сьома бригада "Хартія", яка формується. Інші уже виконують завдання, зазнають бойових втрат та поповнюються. Аналогічно деякі наступають, деякі поки чекають, деякі уже діють в обороні.Про "Редіса" і вето на його участь в бойових діях: Для мене такої якоїсь заборони, щоб мені хтось казав, що ті воюють, а ті – ні, немає. Тим паче, я не розподіляю, хто воює. Про те, коли можемо побачити участь Прокопенка: Залежно від обстановки, яка складається на фронті. Можливо, і протягом місяця. Побачимо, подивимося, життя покаже.Про розмінування територій перед наступом: Якщо наших систем розмінування немає, є західні. Вони ідуть, я бачу їх уже на полі бою деякі. У нас є свої ідеї, я не хочу про це розказувати. У мене люди на деяких напрямках постійно ідуть вперед – 300, 500 метрів, але вони ідуть спокійно, ідуть і розміновують. З використанням наших, скажемо так, можливостей. Що ми наразі можемо, те ми використовуємо. У нас це дуже непогано виходить.Про оборону Бахмута: Звичайно, виправдано. Забирати важче. Оборона іде на виснаження противника. Ми ж знаємо, скільки "Вагнер" там втратив особового складу. Уявімо, ми залишимо Бахмут, вони прийдуть в Часів Яр. Що, ми потім будемо залишати і залишати? А хто ж буде зупиняти потім? А зупиняти потрібно.Про контрнаступ: Для нас кожен метр – це вже результат. Ми ідемо, ідемо. Побачите, прийде час, що ми на якомусь напрямку зробимо прорив. І не факт, що це буде там, де хтось думає. Ми знайдемо лазієчку і зайдемо, і буде нормально. І вони втратять багато наших територій. Ми потрапили в не дуже хорошу ситуацію, тому що Росія велика країна з великими ресурсами. Але ми знаємо, що у нас немає виходу – ми дійдемо до кордонів 91-го року. На це потрібен час.

Рештки імперії. Хто з політиків забере собі електорат ОПЗЖ?Яку трансформацію переживають проросійські виборці в Україні? Які цінності вони мають тепер, після нападу Росії? Кому вони симпатизують? Хто з нових і старих політиків спробує захопити собі хоч маленький уламок політичної імперії Росії? З цими питаннями “Українська правда” звернулася до провідних українських соціологів. Деталі у тексті, а тут коротко: 1. Очевидно, що найбільшим вигодонабувачем цього "великого переходу" проросійського електорату стане президент Зеленський та його політсила. Ще у 2019 році маса виборців із так званої "проросійської" ніші пішла за Зеленським і з ним залишилася. І зараз перетік від заборонених партій до "СН" буде більш легким, бо цим виборцям простіше обрати "Слугу народу", ніж Порошенка чи Залужного. 2. Ніша, в якій зараз опинилась уся умовна "вата", на сьогоднішній день складає сумарно близько 5%. Це всі, за ким можуть "полювати" і Тимошенко, і Разумков, і Арестович. Саме до цих чинних чи потенційних політиків може відбутись перетік виборців із тих 5% рештків "проросійської імперії".3. І боротьба за них уже йде. Саме тому ми вже зараз бачимо публічне позиціонування Тимошенко і Разумкова в питаннях легалізації медичного канабісу. Зайнята ними крайньо консервативна позиція якраз апелює до згаданих 5%. Як і спроби паразитувати на темах грошового забезпечення для військових, податків для підприємців чи "імпорту" електроенергії в часи локдаунів.4. Після перемоги можлива кристалізація політиків, які будуть шукати якийсь "особливий шлях України" і пропонуватимуть "не прогинатися перед західними інституціями". Такого типу запит може отримати відгук у виборців "юго-востока". 5. Окремо на півдні і сході, якраз в регіонах концентрації виборців Партії регіонів-ОПЗЖ, буде ще велике питання відбудови, яке може відкрити вікно для "господарників".6. Поки що не видно якихось людей, які б системно працювали на проросійський електорат. Навіть Арестович не можна сказати, що працює на цю базу. Його заяви можуть резонувати і за рахунок російської мови, і за рахунок якогось широкого трактування ситуацій навколо російської культури. Але не більше. Є більш простий приклад – це умовний бізнесмен Поворознюк. Але ще велике питання, наскільки він буде заходити людям.

Україна – не Ізраїль. Чи можливо відкрити українське небо до кінця війни?Міжнародні компанії готуються відновити авіасполучення з Україною до кінця 2023 року. Чи реально це? Пояснюємо: 1. Є дві причини, чому ізраїльський сценарій в Україні не спрацює. По-перше, безпека ізраїльського неба значно вища за українську. Росія володіє потужним арсеналом озброєнь, зокрема балістичними ракетами, які мають велику дальність ураження і для збиття яких необхідні сучасні системи ПРО. Натомість основні загрози для безпеки польотів в Ізраїлі становлять некеровані малогабаритні боєприпаси, які мають відносно невелику потужність та дальність ураження.2. До того ж, ізраїльський національний авіаперевізник El Al – єдина компанія у світі, чиї цивільні літаки обладнані спеціальними тепловими пастками, як на військових повітряних суднах. Завдяки цьому їхні літаки здатні автоматично відстрілюватися в разі виявлення ракети. 3. Друга причина полягає в тому, що територія України в 30 разів більша за територію Ізраїлю. Якщо ми ухвалимо рішення про закупівлю сотні систем ППО та ПРО, поставимо їх у кожному аеропорту, вартість утримання цих систем обчислюватиметься цифрами з дев’ятьма нулями. Економіка рухне, не встигнувши відновитися.4. Україна могла б самостійно забезпечити безпеку польотів окремими коридорами. Проте є чимало "але". По-перше, на заваді стоїть потужність аеропортів. Аеропорт "Ужгород" не в змозі приймати більшість сучасних повітряних суден, зокрема Boeing. 5. По-друге, авіаперевізники не мають права здійснювати польоти без страхування відповідальності. Ідеться не лише про страхування пасажирів, екіпажу чи вантажу, а й про можливі збитки, якщо судно впаде, наприклад, посеред міста. Наприклад, страхове покриття Boeing – мінімум €600 млн.6. Через величезні потенційні ризики відповідальність за договорами страхування навіть одного літака ділять компанії 40-50 країн шляхом перестрахування. Отже, лише рішення української влади про відкриття авіапростору, навіть із залученням місцевих страхових компаній, недостатньо для покриття таких великих ризиків.

Що нам розповів екскерівник ГУР Валерій Кондратюк?В інтерв’ю УП колишній голова Служби зовнішньої розвідки Валерій Кондратюк детально розповідає про загрози ситуації на ЗАЕС, як Путін змінює стратегії через неможливість застосувати ядерну зброю та про бунт Пригожина. Тут текст, тут відео, тут коротко: Про те, кого Росія вербувала у 2014-2022: Вони зазвичай намагалися завербувати політичне керівництво. Їх також цікавили такі галузі, як газ, нафта, електроенергія, природні ресурси. Там створювалися корупційні схеми, до яких росіяни безпосередньо долучали українське керівництво різних рівнів. А далі вже призначали або своїх, або довірених людей.Про те, що стало тригером для Путіна: Мені здається, Путін очікував, що слабка вертикаль державної влади в Україні створить йому можливості для політичного реваншу. А коли Медведчука позбавили цих можливостей і конфіскували його медіаактиви, це вже була та червона лінія, такий тригер для Путіна. Росія готувалася до великої агресії, але, думаю, тригером стало те, що відбулося з Медведчуком.Про вплив Каховської ГЕС на український контрнаступ: На мою думку, реального впливу це не спричинило. Хоч підготовку теракту вони провели завчасно, мені здається, що сам підрив дамби відбувся трохи раніше, ніж вони планували. Можливо, у зв'язку з якимось людським фактором це було пов'язано, або з чимось ще.Про те, навіщо росіяни підірвали Каховську ГЕС: Відсутність можливості застосувати ядерну зброю Путін намагається замінити техногенними катастрофами. Це стратегія створення з нашої країни країни-інваліда, або країни з обмеженими можливостями.Про те, навіщо росіянам знищувати ЗАЕС: Навіть якщо буде якийсь підрив, там не буде тієї хмари, якою було розповсюджено радіацію на тисячі кілометрів. І тому, мені здається, найбільша їхня задача сьогодні – зруйнувати цей цінний актив України. Тому що ЗАЕС має великий вплив на енергетичну систему України, і сама вартість цього активу – це приблизно $100 млрд.Про те, чи є у України можливість повернути контроль над ЗАЕС: При будь-якому штурмі, а я знаю, що такі спроби Україною вже там відбувалися раніше, Путіну буде легше її взагалі знищити, ніж просто віддати. Взяти під контроль ЗАЕС можливо лише шляхом створення якогось котла. Про заколот Пригожина: Росія начебто виглядає сильною поліцейською країною. Але ж бунт не був придушений. Він просто зупинений самим Пригожиним. Тобто всі ці речі в суспільстві досі існують. І це дає можливості стверджувати, що це лише перша частина. Сподіваюся, що буде друга частина.