УП. Кляті питання | Як теракти в Ізраїлі змінюють політику ЄС щодо регіону та що робити Ук...

Як теракти в Ізраїлі змінюють політику ЄС щодо регіону та що робити Україні?Європейська правда написала текст, у якому розповідає, чому політика ЄС не є проізраїльською, та пояснює, чому ситуація у регіоні є далеко не чорно-білою. Кілька тез з нього: 1. ЄС ще багато років тому обійняв публічну роль "головного миротворця" в ізраїльсько-палестинському конфлікті. Однак важливо підкреслити: ЄС, на відміну від США, історично прихильніше ставиться до палестинців. 2. ЄС системно наполягав на тому, що палестинська держава має бути заснована на кордонах 1967 року з обміном територіями, де Єрусалим має бути розділений і стати столицею обох держав – Ізраїлю та Палестини. 3. Фактично фінансування з ЄС тримало на плаву всю економіку Палестини. Зокрема, Брюссель допомагав виплачувати зарплати її держслужбовцям. З 2008 по 2020 рік ЄС виділив ПА майже 2,5 млрд євро прямої бюджетної підтримки. 4. Однак, відразу після нападу ХАМАС глава дипломатії ЄС Жозеп Боррель наголосив, що Ізраїль має абсолютне право на самозахист – а отже, і право атакувати палестинські території, з яких завдавали ударів.5. 10 жовтня глави МЗС Євросоюзу проведуть зустріч, за підсумками якої мають ухвалити, якою буде доля тих програм фінансування, на які вже виділені кошти. Джерела брюссельських ЗМІ переповідають про незгоду країн навіть з фундаментальних питань – щодо того, чи називати ХАМАС терористами, щодо закликів до Ізраїлю тощо. 6. В ізраїльському питанні немає місця простим рішенням. Особливо для України, яка має статус кандидата у члени ЄС. Але є й інший вектор – це США. Діаметральні розбіжності з ключовим безпековим донором – річ небажана. А у Вашингтона, на відміну від ЄС, позиція є виразно проізраїльською та антипалестинською.7. Можливо, оптимальним для Києва варіантом є долучення до позиції ЄС. По-перше – через те, що вона, через наявність різних думок всередині ЄС, буде найбільш зваженою. А по-друге – тому що Київ ближчим часом розпочне переговори про вступ до ЄС, у межах яких має зближувати свої позиції із загальноєвропейськими у ключових питаннях зовнішньої політики.