Польська істерика. Чи може Україна пожертвувати героями заради євроінтеграції?Сьогоднішня фіксація польського інфопростору на темі УПА викликає тривожні асоціації з тим, як історія свого часу стала одним з інструментів російського тиску на Україну – з тією відмінністю, що йдеться про одного з ключових союзників під час війни. Чи можливо зняти гостроту моменту, в чому її істинна природа і до чого це може призвести – говоримо в інтерв'ю з Володимиром В'ятровичем. А ось – кілька ключових тез:Про те, чи повинна Україна узгоджувати з партнерами власний пантеон героїв: Ні Краківський Вавель, ні Пантеон у Римі, ні в Лісабоні, ні деінде не були предметом міжнародних дискусій. Це виключно внутрішнє національне питання. Про те, чому це питання стало критичним: Ми звиклися з тим, що нашу історію писали інші і давали нам установки, як оцінювати наше минуле. Ситуація змінюється, ми дорослішаємо. Кажуть, що історію пишуть переможці. Зараз той момент, коли ми починаємо писати власну історію. Зокрема тому, що можемо перемогти в цій війні.Про те, чи варто йти на поступки: Переконаний, що жодна українська реакція не стримає того, що відбувається у Польщі. Спроби піти на поступки Україна робила дуже довго. Ці поступки тільки розбещують польських політиків. Ми не маємо інструментів тиску. Тому єдине, що можемо робити – чекати на якесь протверезіння польського суспільства від дурману. Про те, як така риторика впливає на саму Польщу: Своїм зануренням у минуле, Польща сама себе відкидає за борт важливих політичних процесів, які відбуваються тут і зараз. У побудові нової архітектури безпеки Польща та Україна мали б стати центральною віссю. Відбуваються зустрічі у форматі Україна – Німеччина – Франція – Велика Британія – мінус Польща. Це їхній вибір геоісторії замість геополітики. Хибний вибір, але вони мають через це пройти.Про те, чи буде Бандера на Пантеоні українських героїв: Переконаний, що має бути. Якщо говорити про УПА, то, відповідно до закону Про національний пантеон, підпадають під цю категорію лише двоє – Шухевич і Кук. Стосовно ж ОУН, це очевидно, Коновалець, Бандера, Мельник. Про те, у що можуть вилитися польські дискусії: Те, що зараз відбувається з так званою Волинню-43, мені справді нагадує побєдобєсіє. Воно вже перейшло із розряду якихось історичних дискусій у квазірелігію, де нічого дискутувати не можна, де відбуваються певні ритуали, якісь священні слова, священні цифри, на які не можна в жодному випадку зазіхати. І це насправді ми бачили, що в результаті сталося з російським суспільством, в результаті такої хвороби, я боюся, що таке може статися і з польським суспільством.