Історія та пам'ять

УКРАЇНСЬКИЙ ОЛІГАРХ. 140 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МИХАЙЛА ТЕРЕЩЕНКАЦього дня минає 140 років з дня народження видатного українського промисловця, фінансиста та мецената – Михайла Терещенка.Михайло Терещенко народився у Києві і став нащадком видатного козацько-шляхетського роду Терещенків, який розбагатів в роки Кримської війни на постачанні хліба та корабельного лісу, а потім масштабував статки, вклавшись у цукроваріння.Попри багатство родини, Михайло досить суворо виховувався. Навчався в Київській гімназії. Згодом вивчав економіку у Ляйпцизькому та право у Московському університетах. Згодом викладав римське право у Московському університеті, однак покинув виш в знак протесту проти втручання в керівництво імператорською владою.Перед Першою світовою війною певний час займався розвитком театрів та керував спільно з сестрами видавництвом “Сірін”. Паралельно з цим Михайло Терещенко управляв величезною бізнес-імперією власної родини. Був членом правління Всеросійського товариства цукрозаводів, членом ради Волзько-Камського банку та облікового комітету київського відділення Азовсько-Донського банку. Статки Михайла Терещенка оцінювались в 70 мільйонів карбованців.Активно займався меценатством, зокрема виділяв кошти на побудову Київського політехнічного інституту, лікарні ОХМАДИТ, Київської консерваторії.З початком Першої світової співпрацював з Червоним Хрестом, а згодом очолював Київський військово-промисловий комітет. Після Лютневої революції 1917 року запрошений на посаду міністра фінансів у Тимчасовий уряд Росії. Представляв його на перемовинах з Українською Центральною Радою. Зокрема, підтримував перехід під юрисдикцію УЦР всіх південно-українських губерній, що де-факто означало визнання національно-державної території України.Пізніше був арештований більшовиками, однак зміг втекти у Фінляндію завдяки хабарю. В еміграції почав життя з нуля, втративши всі статки. Працював у фінансовій сфері, був співвласником кількох банків, мав бізнес-інтереси у Африці, зокрема на Мадагаскарі та Мозамбіку. При цьому Михайло Терещенко активно підтримував українських мігрантів, особливо діячів науки та культури. Помер у 1956 році.

Пам’яті кулеметника Михайла Жлуктенка (позивний «Майкл»)Фехтування сформувало його характер і навчило працювати задля ПеремогиМихайло народився 30 березня 1991 року в Києві. З шести років займався фехтуванням. У 2007 ріоці Михайло закінчив навчання в «Олімпійському фаховому коледжі імені Івана Піддубного».Після завершення спортивної кар’єри Михайло працював електромонтажником. У серпні 2024 року Михайло долучився до лав Збройних Сил України. Служив у розвідувальній роті 78-ї окремої десантно-штурмової бригади.7 серпня 2025 року Михайло Жлуктенко загинув у бою за село Степне Сумського району Сумської області. Йому було 34 роки. Захисника посмертно нагороджено відзнакою «Хрест Хоробрих» та орденом «За мужність». Похований на Байковому цвинтарі у Києві. Честь і вічна шана Герою! Вікторія Прокопенко Фото надані родиною та друзями Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

Пам’яті молодшого сержанта, оператора БПЛА Андрія СтепаненкаЯк і багато співвітчизників, добровільно змінив мирне життя на боротьбу за Україну.Андрій народився 2 квітня 1989 року у Тернополі, зростав у родині двох знаних у місті лікарів. Він навчався у Чортківській гімназії «Рідна школа», згодом – у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника та Вищій суспільно-природничій школі імені Вінцента Поля в Любліні.У вересні 2024 року Андрій був мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив зовнішнім пілотом (оператором) БПЛА взводу БПаК мотопіхотного батальйону у званні молодшого сержанта. Разом із побратимами брав участь у бойових діях на різних напрямках фронту – у Харківській, Дніпропетровській, Херсонській та Запорізькій областях. Чітко виконував бойові завдання та залишався вірним присязі до останнього. У ніч на 11 березня 2026 року Андрій Степаненко загинув поблизу населеного пункту Юрківка Запорізької області внаслідок влучання ворожого FPV-дрона.  Вічна слава і шана Герою! За матеріалами Чортків.City, Чортківська міська радаПідготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

В УГЛАХ ЗАВЕРШИЛИСЬ ПОШУКОВІ РОБОТИВ селі Угли Сарненської громади Сарненського району Рівненської області завершились пошукові роботи на місці поховання мешканців села - поляків та українців, які трагічно загинули у роки Другої світової війни.Члени експедиції обстежили територію де за усними свідченнями мало знаходитись масове поховання, на місці якого встановлено хрест і таблиця зі списком. Територія пошукових робіт становила кілька сотень квадратних метрів. Масового поховання жертв подій травня 1943 року не виявлено. Водночас учасники експедиції віднайшли місце, де була каплиця та зафіксували цвинтарні цивільні німецькі поховання. В ході пошукових робіт вдалось віднайти та зафіксувати одне одиночне нетипове поховання на глибині близько одного метра. Це останки чоловіка, за попереднім висновком віком 35-55 років, який лежить перевернутий боком. Без додаткових досліджень не можна стверджувати до якого історичного періоду належить загиблий чи померлий. Замовником пошукових робіт є Український інститут національної пам'яті. Дозвіл на проведення пошукових робіт в 2025 році було надано Міністерством культури України Комунальному підприємству Львівської обласної ради з питань здійснення пошуку поховань учасників національно-визвольних змагань та жертв воєн, депортацій та політичних репресій «Доля». Запит щодо можливості проведення таких робіт в селі Угли було ініційовано головою товариства «Польсько-українське примирення» – Кароліною Романовською. Експедицію організовано у партнерстві з Поморським медичним університетом (Республіка Польща).Голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров зауважив, що попри окремі випадки антиукраїнських провокацій, Інститут продовжує належно виконувати міждержавні домовленості, метою яких є гідне пошанування жертв та налагодження подальшого українсько-польського історичного діалогу. «Я абсолютно поділяю слова президента Польщі пана Кароля Навроцького, які він висловив у ході зустрічі з президентом України паном Володимиром Зеленським: російська дезінформація намагається помітно впливати на наші міждержавні стосунки. Маємо покласти цьому край», - наголосив Голова УІНП.Водночас у соціальних мережах з’являються упереджені публікації, щодо пошукових робіт, які ігнорують чи дискредитують участь української сторони. Такий підхід може сприяти формуванню неповного чи хибного уявлення про характер українсько-польської співпраці та зусилля, що докладаються для відновлення спільної трагічної пам’яті та історії. Варто наголосити, що Україна, попри складні обставини, пов’язані з триваючою війною, забезпечує залучення необхідних ресурсів і фахівців для проведення відповідних робіт. Ця діяльність здійснюється у надзвичайно непростих умовах та є свідченням відданості спільним гуманітарним та гуманістичним цінностям і принципам взаємної поваги.

27 БЕРЕЗНЯ 1911 РОКУ НАРОДИВСЯ МИХАЙЛО СОРОКА - ОРГАНІЗАТОР ПІДПІЛЛЯ У ТАБОРАХУ середині 60-х років політичного в’язня Михайла Сороку через 25 років перебування в ГУЛАГу працівники КДБ раптом із табору привезли у Москву. Переодягли із бушлату у костюм і, під видом іноземного професора, літаком доставили у Київ. Екскурсія столицею, огляд Софіївського собору, відвідання архітектурно-будівельного інституту, де, як описав згодом у листі Михайло, "познайомили з проректором та деякими професорами. Усі були дуже привітними та ласкавими. Під час бесіди мої питання викликали підозру, що я є глибоко обізнаний і зацікавлений тими предметами… Показали виставку машин, які помагають студентам провіряти свою успішність у науці… Обійшли ми багато кабінетів та викладових саль, бачив гарні рисунки (креслені) із архітектоніки, та приємне вражіння справляє кафедра малювання. Такі відвідини змучили мене, бо не в силі було забути, що приймають тебе не за того, ким ти є, що всупереч твоїй волі стаєш якимось авантюристом…" Михайло Сорока здобув освіту архітектора у Празькому політехнічному університеті, гарно малював. Саме тому й показували архітектуру… А народився 27 березня 1911 р. на Тернопільщині у с. Великі Гнилиці, закінчив Тернопільську гімназію. У дитинстві був членом скаутської організації «Пласт», пізніше вступив до Організації українських націоналістів. За політичні переконання його переслідувала польська і радянська влади…Із Києва Михайло Сорока знову мандрував літаком – до Львова. Тут колись був щасливий з коханою дружиною Катрею, тут побачив уперше шестирічного сина Богдана, народженого у львівській тюрмі…Із кадебівської "Волги" Михайло оглядає засніжений Львів і згадує свою сім’ю. Його проводять під вікнами рідного дому, темними, бо дружина також у концтаборі, а син десь із бабусею і дідусем... У відчаї хотілося кинутись під трамвай. А тут пропонують: "Підпишіть! І завтра ви будете вільним і самостійно виховуватимете сина…"Ось заради чого вся ця "вистава". Відречення від своїх поглядів і розкаяння у справах минулого забере останню надію на порятунок у тих, хто вижив у таборах завдяки моральній підтримці Михайла Сороки. Він став для них ідейним патріархом, організовував літературні вечори та релігійні свята, організовував підпілля для взаємодопомоги. Михайло Сорока був одним із лідерів спротиву політичних в’язнів ГУЛАГу й автором Гімну Кенгірського повстання."Поверніть мені мій бушлат", – таким було остаточне рішення Сороки. І знову табір, робота, друзі по нещастю. Поїздка не минула безслідно – інфаркт, інвалідність. Із 60-ти років життя 34 провів у неволі. Помер внаслідок другого інфаркту 16 червня 1971 року у таборі № 17 в Мордовії (росія)."Він міг би прикрасити будь-яку державу і заснувати будь-яку державність. Вірю, що настане час, коли українці, згадуючи його ім’я, будуть вставати і врочисто мовчки стояти, як устають американці, почувши ім’я Вашингтона, угорці, почувши ім’я Кошута, і євреї, почувши ім’я Герцля", – написав політв’язень СРСР Анатолій Радигін.21 вересня 1991 року відбулося урочисте перепоховання праху Михайла Сороки з Мордовії в Україну, до Львова, на Личаківський цвинтар, де він навіки спочив поруч із прахом дружини Катерини Зарицької – першої голови Українського Червоного Хреста УПА, зв’язкової Романа Шухевича, яка, відбувши 25 років ув’язнення, померла 29 серпня 1986 року.

Пам’яті стрільця-санітара Дмитра Шелюга (позивний «Шева»)Не встиг прожити життя - але встиг віддати його за УкраїнуДмитро народився 9 лютого 2000 року в селищі Шевченкове Харківської області. Навчався у місцевій школі №1. У шкільні роки займався бальними танцями. Любив долучатися до маршрутів шкільного туристичного гуртка. Мріяв про кар'єру кухаря, але здобув фах маляра-штукатура у Харківському вищому професійному училищі будівництва. Працював на комбінаті «Харківжитлобуд-2».У 2019-2021 роках проходив строкову службу у лавах Збройних сил України. Потім влаштувався карщиком на підприємстві хлібопродуктів у Каневі.У вересні 2023 року Дмитра призвали до лав ЗСУ по мобілізації. Служив стрільцем-санітаром у 110-й окремій механізованій бригаді імені генерал-хорунжого Марка Безручка. Отримав позивний «Шева». Загинув на Авдіївському напрямку, рятуючи життя побратимів. Посмертно Дмитро Шелюг нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни». Вічна слава і пам’ять Захисникові! Валентина Кащенко Фото: Фейсбук-сторінка Оксана Чорняк, Фейсбук-сторінка Tania OleksiivaЗа матеріалами Меморіал героїв, СуспільнеПідготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

До Українського інституту національної пам’яті надійшло звернення щодо ініціативи Камʼянської міської ради про перейменування провулку, названого на честь загиблого захисника України Олександра Какалюка, з пропозицією присвоїти йому ім’я іншого полеглого воїна - Богдана Сагірова.Ми з глибокою повагою ставимося до пам’яті кожного, хто віддав життя за незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України. І водночас наголошуємо: рішення у сфері вшанування мають бути особливо зваженими, адже за кожним ім’ям полеглого захисника - родина, біль та пам’ять, яку неможливо замінити.Вшанування одного захисника не повинно відбуватися через зміну чи скасування вже існуючих форм увічнення іншого. Такі кроки можуть ранити рідних полеглих і створюють напругу в громадах.Кожен захисник заслуговує на гідне, окреме й збережене вшанування.Український інститут національної пам’яті закликає органи місцевого самоврядування підходити до подібних рішень із максимальною чутливістю, з урахуванням позиції родин полеглих захисників і громади загалом. Інститут вважає неприпустимим перейменування топонімів, в яких увічнено памʼять осіб, які брали участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України. Зокрема, у Війні за Незалежність України, та борців за незалежність України у XX столітті. УІНП закликає органи місцевого самоврядування утриматись від таких рішень, які створюють соціальну напругу та підривають авторитет державних інституцій.Переконані: пам’ять про тих, хто захищав Україну, має об’єднувати, а не ставати джерелом болю чи протистояння.Ми наголошуємо, меморіалізація це не лише назви вулиць, скверів чи шкіл. Меморіалізація - це і про висадку дерев, і про ремонт класів у школі чи закупівля техніки в спеціалізовані навчальні заклади, а це й іменні стипендії та вечори пам'яті.Позиція Інституту щодо подібної ситуації за посиланням.

ПРАВО НА ПРАВДУ ТА ВШАНУВАННЯ ПАМ'ЯТІ ЖЕРТВ24 березня світ відзначає Міжнародний день права на встановлення істини щодо грубих порушень прав людини та гідності жертв.Сьогодні світ говорить про право на правду, що передбачає знання повної та абсолютної правди про події, що відбулися, їхні конкретні обставини та тих, хто брав у них участь, включаючи знання обставин, за яких відбувалися порушення прав, а також їх причин. А його мета – вшановувати пам’ять жертв грубих і систематичних порушень прав людини та нагадувати про важливість права на правду і справедливість. Тим, хто присвятив своє життя боротьбі за права людини, і загинув у цій боротьбі.Дата - 24 березня - обрана не випадково. Генеральна Асамблея ООН 21 грудня 2010 року проголосила 24 березня Міжнародним днем боротьби за право на правду щодо грубих порушень прав людини та за гідність жертв, тому що 24 березня 1980 року архієпископа Сальвадору Оскара Арнульфо Ромеро було вбито після того, як він засудив порушення прав людини."Правда - це сила, що надає сили та зцілює. Ми приймаємо її в минулому, теперішньому та майбутньому", – Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш.Для України сьогодні цей день - не просто частина історії, але й біль за те, що ворог щодня здійснює геноцид українського народу, використовуючи найжорстокіші методи тортур і катування. Вчиняючи щодня воєнні злочини як проти військових, військовополонених, так і цивільного населення. росія - це ворог, який не керується жодним правом: ні міжнародним, ані власним, коригуючи його тільки задля вчинення геноциду за релігійними, расовими та національними ознаками.

Пам’яті гірського штурмовика Олександра Тарная (позивний «Терен»)Звільняв Херсон, тримав Бахмут та відбивав села на Запоріжжі.Олександр народився 28 лютого 1990 року в Ужгороді. Закінчив місцеву школу №2, згодом факультет туризму. У цивільному житті займався встановленням сцени, світла та звуку для масових заходів. Часто їздив за кордон, супроводжував концертні трибют-шоу, працював із такими виконавцями, як «Scorpions» та «Metallica». Олександр Тарнай у 2015-2016 роках брав участь в АТО, із перших днів повномасштабного вторгнення воював у складі 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Сашко зупиняв ворожі колони в перші тижні війни біля Запоріжжя, брав участь у штурмах на Херсонщині, тримав дуже важку оборону в Бахмуті, звільняв села під час контрнаступу на Запоріжжі. 26 лютого 2026 року воїна провели в останню путь в рідному Ужгороді. Ховали «Терена» за два дні до його Дня народження: 28 лютого йому мало б виповнитися 36 років. Олександр Тарнай був нагороджений державними та відомчими нагородами: відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції», медалями «Незламним Героям російсько-української війни», «Золотий тризуб», «За поранення» («За жертву крові в боях за волю України»), «Хрест Сухопутних військ», Почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «За службу». У воїна залишилися батьки, сестра та кохана.  Слава і честь Герою!  Тетяна Когутич  Фото: Фейсбук-сторінка Natalia Tarnay та Укрінформ Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

Пам’яті історика й археолога Юрія Коваленка (позивний «Маестро»)Сьогодні, 22 березня Юрію мало б виповнитися 60 років Юрій Коваленко, археолог і військовий, народився 22 березня 1966 року в селі Некрасове на Сумщині. З дитинства захоплювався археологією, але отримав освіту електрика та психолога. У 1999 році почав професійну кар'єру в археології, очоливши науково-дослідний відділ історико-культурного заповідника «Глухів». Він провів розкопки гетьманських столиць, зокрема Батурина та Глухова, і відкрив Музей археології в Глухові.У 2014 році, після анексії Криму, Юрій став одним з перших добровольців, приєднавшись до місії «Чорний тюльпан», повертаючи тіла загиблих українських воїнів. У 2020 році підписав контракт із ЗСУ і брав участь у бойових діях, захищаючи Україну в різних регіонах, включаючи Чернігівщину, Броварський напрямок і Донеччину. Його позивний «Маестро» походив від його любові до музики, він часто грав на гітарі навіть в окопах.Юрій загинув 14 березня 2023 року в бою в Серебрянському лісі за кілька днів до свого 57-річчя. Його пам'ять увічнена на вулицях Глухова та Некрасового, а також меморіальною дошкою на будівлі музею археології в Глухові. Йому також присвоєно іменну премію для молодих учених-українознавців.Вічна пам’ять Герою!За матеріалами: «Новинарня», АрміяInform, sumy.today, сайт Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кафедра археології та музеєзнавства.Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform