Історія та пам'ять

УІНП ПРЕЗЕНТУВАВ НОВУ ВИСТАВКУ ПРИСВЯЧЕНУ БОРЦЮ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ ХХ СТОЛІТТЯ – ПЕТЛЮРІСьогодні на Хрещатику відбулося офіційне відкриття виставки, приуроченої до 100-річчя з дня смерті видатного українського державного, військового та політичного діяча – Симона Петлюри. Виставка «Симон Петлюра: життя за незалежність» – формує цілісний образ політика та одного з ключових діячів українського державотворення початку ХХ століття. Експозиція розповідає про походження, родину та середовище, що сформували світогляд: від семінариста й публіциста до учасника Української революції. Окремо висвітлено приватний вимір життя Петлюри через постаті дружини Ольги та доньки Лесі.Як зазначив під час відкриття заступник Голови УІНП Володимир Тиліщак, виставка розповідає про постать Симона Петлюри – людини, яка стала символом боротьби за українську державність і незалежність. Він акцентує, що ще за свого життя Петлюра став об’єктом російської імперської пропаганди. Після його смерті ця пропаганда лише посилилася, продукуючи міфи, стереотипи й спроби дискредитації, які в різних формах існують і сьогодні.«Саме тому ця виставка має особливу вагу: вона дає можливість побачити нашаруванням міфів на живу людину й державного діяча, з його ідеями, мріями, рішеннями, відповідальністю та помилками, яких не позбавлений жоден історичний діяч. Ідея виставки полягає не лише в тому, щоб розповісти про Симона Петлюру, а й у тому, щоб повернути його постать у чесний історичний контекст. Вона допомагає зрозуміти, у яких складних обставинах ухвалювалися політичні рішення, як формувалася боротьба за українську державність і чому пам’ять про Петлюру залишається важливою для сучасної України», – каже Володимир Тиліщак. Василь Левченко, представник від 152-ї окремої єгерської бригади, яка носить ім'я Симона Петлюри, поділився, що присвоєння бригаді почесного найменування є не лише відзнакою, а й символом спадкоємності поколінь українських воїнів, які в різні часи боролися за власну державу. Понад століття тому цю боротьбу очолював Симон Петлюра, а сьогодні її продовжують воїни бригади, що носить його ім’я. У свою чергу Тіна Пересунько - дослідниця культурної дипломатії УНР, авторка книги «Культурна дипломатія Симона Петлюри: “Щедрик” проти “русского мира”», зазначила, що на її думку, Симон Петлюра має посісти належне місце в українській політиці пам’яті, як керівник держави й війська, який усвідомлював, що боротьба за незалежність є також боротьбою за ідентичність і національне «я».Сама ж виставка також акцентує увагу на Петлюрі як голові Директорії та Головному Отаману Армії УНР: його політичним рішенням, боротьбі за державність, міжнародним і міжетнічним викликам, а також культурній дипломатії УНР. Завершальна частина охоплює еміграцію, діяльність в екзилі, загибель у Парижі та формування історичної пам’яті: від радянських міфів, до вшанування як символу боротьби за незалежну Україну.До створення та презентації виставки долучилися керівниця Другого міжрегіонального відділу УІНП Марія Тахтаулова, вона зазначила що ідея прожкту виникла на батьківщині Петлюри – Полтавщині. За її словами, працюючи над матеріалами, добираючи документи, вибудовуючи комунікацію та загальну концепцію, вона дедалі більше переконувалася: Симон Петлюра – один із тих лідерів Української революції та українського політичного руху першої чверті ХХ століття, кого Україна досі належно не оцінили. Виставка буде мандрувати містами України, щоб з історією життя видатного борця за Незалежність ХХ століття дізналися більше українців. Хочемо додати, що до 100-річчя дня пам'яті та 147-річчя з дня народження Симона Петлюри представники Управління забезпечення реалізації політики національної пам'яті в регіонах та підвідомчих установ на чолі з Олено Охрімчук спільно з сержантом 152-ої окремої єгерської бригади імені Симона Петлюри Василем Левченком поклали квіти до барельєфу видатного діяча.

ЛЕВКО ЛУК’ЯНЕНКО: СМЕРТНИЙ ВИРОК, ТАБОРИ І ШЛЯХ ДО НЕЗАЛЕЖНОСТІ20 травня 1961 року Львівський обласний суд засудив адвоката Левка Лукяненка до смертної кари. Йому інкримінували те, що «з 1957-го виношував ідею відриву УРСР від СРСР, підривав авторитет КПРС, зводив наклепи на теорію марксизму-ленінізму». 72 доби засуджений провів у Харківській вязниці в камері смертників, після чого вирок було замінено на 15 років таборів.Разом з ним на лаві підсудних опинилися Іван Кандиба, Степан Вірун, Василь Луцьків, Олександр Лібович та інші члени створеної Степаном Ільковичем підпільної організації «Українська робітничо-селянська спілка», головною метою якої була ненасильницька боротьба за конституційне відокремлення України від СРСР. Практично всі вони отримали по 10-15 років таборів.Думки про те, що радянська влада – це зло, зародилися в голові Левка Лукяненка ще в дитинстві, коли він став свідком Голодомору і зміг вижити лише завдяки тому, що батько закопав мішок картоплі під стежкою. Ту схованку буксирні команди якимось дивом не знайшли. Європа, яку хлопець побачив у часи Другої світової війни, і рівень життя людей там ще більше посіяли сумніви у правдивості радянської пропаганди. Маючи намір боротися за свободу України правовим шляхом, Лукяненко закінчив юридичний факультет Московського університету і отримав призначення на Львівщину.Працюючи штатним пропагандистом Радехівського райкому партії, а потім в адвокатурі, Лукяненко багато спілкувався з людьми і шукав однодумців, з якими ділився своїми планами. 7 листопада 1960 року у Львові відбулася перша організаційна зустріч підпільної «Української робітничо-селянської спілки», на якій Лукяненко зачитав проєкт програми. Учасники зустрічі визнали її надто радикальною і доручили Лук'яненку до наступної зустрічі в січні 1961-го скласти нову, м'якшу. Але серед підпільників виявився агент КДБ, і напередодні зібрання учасники організації опинилися за ґратами.На допитах їх звинувачували в антирадянській агітації і пропаганді, а також у сепаратизмі. У відповідь Лук`яненко посилався на статтю 17 Конституції СРСР, що проголошувала право вільного виходу союзних республік зі складу СРСР. Термін відбував у таборах Мордовії, де половину в'язнів складали українці, зокрема й колишні бійці УПА. Це стало для Лук'яненка гарною школою боротьби. «Я вважав себе за щасливу людину, що потрапив у таке середовище», – згадував він.Після звільнення боротьба продовжилася. У 1976 році Левко Лук'яненко став одним із засновників Української гельсінської групи, яка так само правовими методами боролася за дотримання прав людини. Знову арешт і знову табори. Повернувшись наприкінці 1980-х, Левко Лук'яненко знову включився у боротьбу, в 1990 році став народним депутатом Верховної Ради УРСР. Він став одним із авторів Акту про незалежність України, який проголосили 24 серпня 1991 року – на його день народження. У грудні 1991 року балотувався на пост Президента України.До останніх днів уболівав за Україну, багато зустрічався з молоддю, виступав перед захисниками, їздив на фронт. Помер 7 липня 2018 р., не доживши півтора місяця до свого 90-річчя.

Пам’яті Михайла-Віктора Сцельнікова (позивний «Лемберґ»)За день до вторгнення зареєстрував петицію про негайне введення візового режиму із Росією.Львів’янин Михайло-Віктор Сцельніков народився 13 жовтня 1994 року. Навчався у ліцеї №52, згодом – у Національному університеті «Львівська політехніка» на факультеті компʼютерних наук. Після закінчення вишу працював бізнес-аналітиком у філії ТОВ «ЕПАМ СИСТЕМЗ», у корпорації «СофтСерв» та у компанії TurnKey Lender Inc.З початком російського повномасштабного вторгнення став на захист Батьківщини. Спочатку служив у складі 206-го окремого батальйону територіальної оборони. Виконував бойові завдання на Київщині, Миколаївщині, Запоріжжі.Згодом перевівся в 93-ю окрему механізовану бригаду "Холодний Яр", щоб воювати на найважчому Бахмутському напрямку.Загинув Михайло-Віктор Сцельніков у травні 2023 року в Бахмуті у 28 років. Понад два роки його вважали зниклим безвісти, адже тіло тривалий час не могли забрати з поля бою. У серпні 2025 року тіло захисника передали в Україну за обміном.Поховали «Лемберґа» у Львові, на Полі почесних поховань №87 Личаківського кладовища.Вічна памʼять та слава Герою!  Ігор Федик Фото: Фейсбук-сторінка Олена Чернінька, УкрінформПідготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

Памʼяті азовця, офіцера Вадима Габурича (позивний «Вахім»)Захоплювався ремонтними роботами, володів кількома мовами, любив подорожуватиНародився 5 лютого 1985 року в Молдові. Коли йому було три роки, родина перебралась на Черкащину. Після школи навчався у Черкаському комерційному технікумі, де познайомився з майбутньою дружиною Аліною. Згодом служив строкову службу.Після демобілізації навчався в Харківському університеті харчування та торгівлі на інженера харчових технологій. Певний час працював в будівельній фірмі в Португалії. Згодом в охоронній компанії в Києві. В 2015 році вступив до лав полку "Азов". За три роки в полк прийшла служити його дружина Аліна. Під час повномасштабного вторгнення Вадим та Аліна брали участь в обороні Маріуполя.23 квітня Вадима було поранено. Після операції, чоловіка намагались евакуювати, однак росіяни цього не дали. Тому 26 квітня 2022 року Вадим помер від ран. Його дружина Аліна рік провела в російському полоні і повернулась 10 квітня 2023 року. Тіло Вадима досі перебуває на окупованих територіях.За свою службу Вадим Гарубич був нагороджений відзнаками «За участь в антитерористичній операції», «За доблесну службу», «За військову службу Україні» та орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).Честь Захисникові! Фото з архіву родиниЗа матеріалами: Свої.City, Гельмязівська громада, Меморіал героївПідготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

РЯТУВАЛИ ПІД СТРАХОМ ВЛАСНОЇ СМЕРТІ…14 травня відзначаємо День памʼяті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни.Ця памʼятна дата вшановує тих, хто проявив людяність у дуже нелюдяний час і протягнув руку допомоги приреченим на смерть, незважаючи на ризик для власного життя і життя своїх близьких.Попри безкінечні заяви російської пропаганди про те, що українці від природи нацисти, насправді Україна займає четверте місце у світі за кількістю людей, нагороджених званням «Праведник народів світу». Це спеціальна нагорода Держави Ізраїль, яку з 1953 року вручають тим, хто безкорисно і під страхом смерті рятував євреїв на окупованих нацистами територіях. Важливо, що отриманню цієї нагороди передує складне розслідування спеціальної комісії, яка встановлює всі обставини порятунку. Понад 2700 українців визнані Праведниками народів світу. При цьому варто враховувати, що на окупованих українських територіях нацистський режим значно жорсткіше розправлявся з тими, хто рятував євреїв. Дуже часто за такий вчинок страта могла очікувати всю родину спійманого. За підрахунками дослідника Якова Гоніґсмана, тільки у Львівській області в 1943 році нацисти стратили понад 100 українців за надання притулку євреям. Але наші співвітчизники все одно рятували тих, кого нацизм прирік на тотальне винищення.Після Другої світової совєцький режим намагався замовчувати Голокост. Тому документування історій порятунку довгий час не велося, або ж приховувалося. Перші українці почали отримувати звання Праведників народів світу лише на межі 1960-70-х років. Зокрема, однією з перших українок, яка отримала цю нагороду, стала греко-католицька монахиня та членкиня ОУН Олена Вітер. У цій каруселі ми розповідаємо лише декілька з тисяч історій простих українців, які в умовах нацистської окупації здійснили свій людський подвиг - рятували іншого, ризикуючи власним життям.

17 травня 2026 року в Україні відзначають День пам’яті жертв політичних репресій.О 14:00 на території Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» відбудеться Міжрелігійний молитовний захід на вшанування пам’яті жертв політичних репресій комуністичного режиму.Захід організовується Українським інститутом національної пам’яті, Державною службою України з етнополітики та свободи совісті та Національним історико-меморіальним заповідником «Биківнянські могили».У Міжрелігійному молитовному заході візьмуть участь представники церков та релігійних організацій, учасники Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій.Також у заході візьмуть участь представники органів влади та громадськість.Для громадян, які в цей день відвідають Міжнародний меморіал жертв політичних репресій 1937–1941 років для вшанування пам’яті невинно убієнних, вхід на територію буде відкритий з 12:30.У разі оголошення повітряної тривоги відвідувачів просимо скористатися найближчими укриттями (підземні переходи по Броварському проспекту, Биківня – 2, Биківня – 3).День пам’яті жертв політичних репресій – щорічний національний пам’ятний день в Україні, що припадає на третю неділю травня. Відзначається згідно з Указом Президента від 21 травня 2007 року на вшанування десятків тисяч людей, розстріляних комуністичним режимом, сотень тисяч кинутих у в’язниці й табори, на заслання чи примусове психіатричне лікування. Кількість цих мучеників Україні досі неможливо підрахувати.

Пам’яті Героя України Івана Зубкова (позивний «Краб»)Викликав вогонь противника на себе, щоб прикрити відхід побратимів.Іван народився 1 листопада 1973 року у місті Деражня на Хмельниччині. З дитинства мріяв про військову кар'єру, тому вступив до Львівського вищого військово-політичного училища, а згодом після ліквідації закладу навчався в Київському військово-морському училищі. Служив в ЗСУ до 1998 року. Вдруге на військову службу чоловік вступив після участі в Революції гідності.Служив офіцером в 81-ї окремій аеромобільній бригаді. Побратими згадують, що «Краб» був досвідчений зброярем - міг полагодити та налаштувати будь-який вид озброєння. У січні 2015 року взяв участь в обороні Донецького аеропорту. Під час бою «Краб» був змушений викликати вогонь артилерії на себе, щоб прикрити відхід підрозділу. 19 січня Іван дістав поранення в руку, але продовжив виконувати бойове завдання, лишившись разом зі своїми бійцями.Наступного дня, 20 січня, особисто прикриваючи відхід підрозділу, старший лейтенант Іван Зубков загинув під руїнами другого поверху нового терміналу ДАПу, який підірвали росіяни.Похований 1 травня 2015 року в рідному селі Деражні. За місяць відзначений званням Героя України посмертно.Вдячність Герою!Антон ПечерськийПідготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

Пам’яті Героя України, капітана Віктора Оцерклевича (позивний «Крєпиш»)Був справедливим командиром та воював за майбутнє своїх доньок.Віктор народився 10 травня 1986 року в Болграді на Одещині. З дитинства мріяв піти батьківським шляхом та стати військовим. Після строкової служби, підписав контракт з ДПСУ та служив інспектором-кінологом на Одещині. Після одруження перебрався з дружиною до Кривого Рогу, де працював на шахті. У 2015-2016 роках воював в складі 93-ї окремої механізованої бригади на Донеччині. Після цього вирішив продовжити службу в ЗСУ. Служив в 54-й окремій механізованій бригаді. Згодом перевівся до 17-ї танкової бригади імені Костя Пестушка, щоб бути ближче до родини в Кривому Розі. Повномасштабне вторгнення РФ Віктор зустрів на посаді заступника командира батальйону. Підрозділ відбивав атаки ворога в районі Новотошківки на Луганщині. На початку квітня 2022 року Віктор вивів підлеглих із ворожого оточення в Луганській області. Він сів за кермо БМП і виїхав на захоплений ворогом спостережний пост, де ціною власного життя знищив російських окупантів. Завдяки цьому весь особовий склад вийшов із кільця. Віктор загинув 6 квітня внаслідок артилерійського обстрілу. Довгий час його тіло було на окупованій території. Поховати героїчного капітана змогли лише 22 травня 2025 року в Києві. 28 червня 2023 року капітан Віктор Оцерклевич посмертно нагороджений званням Героя України. Вічна пам’ять Герою!За матеріалами: Новинарня, Суспільне ОдесаФото: НовинарняПідготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.

#ДеньЄвропи9 травня Україна вже вчетверте відзначає День Європи разом із державами Європейського Союзу.Для України Європа – це не лише географія чи політичний вибір сьогодення. Це простір спільної історії, культури та цінностей, до якого українські землі належали століттями. Ще за княжої доби Русь була важливою частиною європейського світу. Київ формував та підтримував династичні, політичні, культурні зв’язки з багатьма державами континенту. У наступні століття українці разом з іншими народами Європи творили спільний культурний простір, боролися за свободу та право народів на власну державність.Під час Революції гідності Україна вкотре підтвердила свій цивілізаційний вибір – бути частиною спільноти вільних демократичних держав.Сьогодні українці зі зброєю в руках захищають не лише власну незалежність, а й цінності, на яких ґрунтується сучасна Європа: свободу, людську гідність і право народів самостійно визначати своє майбутнє.У каруселі розповідаємо лише про невелику частину історичних і культурних зв’язків України з європейськими народами – зв’язків, що мають глибоке коріння та продовжуються нині.

Україна у Другій світовій війні – Пам’ятаємо. Вшановуємо. Осмислюємо.Друга світова війна — один із найбільших збройних конфліктів в історії людства. Бойові дії охопили Європу, Східну Азію, Африку та Близький Схід, Атлантичний і Тихий океани.Українці зробили вагомий внесок у перемогу над нацизмом. Вони проявили героїзм, мужність і самопожертву на різних фронтах та у складі армій Антигітлерівської коаліції. Мільйони українців воювали в регулярних арміях, сотні тисяч — у підпільних і повстанських рухах. Українські підприємства працювали на потреби оборони, а українська земля стала одним із головних театрів воєнних дій і місцем масштабних битв.Сьогодні російська влада намагається привласнити «виняткову роль» у перемозі над нацизмом і використовує цей наратив як виправдання своїх злочинів — проти військовополонених і цивільних в Україні. Насправді росіяни є спадкоємцями тоталітарної системи і використовують історію як інструмент у сучасній війні.Українці, як і понад 80 років тому, продовжують боротьбу з тоталітаризмом. Це не лише боротьба за власну свободу і незалежність, а й за демократичні цінності, мир і безпеку в Європі.Саме тому важливо не лише пам’ятати історію, а й робити з неї висновки. Розуміння причин і наслідків минулих трагедій допомагає не допустити їхнього повторення і формує відповідальність за майбутнє.Про роль України під час Другої світової війни розповідаємо детальніше в каруселі.