18 травня – День пам'яті жертв депортації кримськотатарського народу. У 1944 році згідно із таємною постановою Державного комітету оборони № 5859-сс «Про кримських татар», підписаною Сталіним, розпочалася спецоперація військ НКВД з метою «звільнення» Кримського півострова від корінного населення.Формальною підставою стали обвинувачення кримських татар у масовому дезертирстві та колабораціонізмі, що геть не відповідало дійсності – понад 17 тисяч кримських татар служили в Червоної армії з перших днів війни. Третину учасників партизанського руху, що розгорнувся на півострові, також складали кримські татари.Спецоперація, у якій було залучено 32 тисячі співробітників НКВД, розпочалася о 3-тій годині ночі. Депортованим (а це були переважно жінки, діти й старі, оскільки усе доросле чоловіче населення воювало) давалося на збори від кількох хвилин до пів години, після чого їх звозили машинами до залізничних станцій Бахчисарая, Джанкоя та Сімферополя, а звідти переповненими, наглухо закритими ешелонами відправляли на «спецпоселення» на схід – в Узбекистан, Казахстан, Таджикистан. Частина депортованих потрапила на примусові роботи до Московського вугільного тресту, до таборів фронтового резерву та до ГУЛАГу. Дорога тривала до трьох тижнів. Багато депортованих від голоду та хвороб померли в дорозі.Загалом протягом трьох днів з Криму було вивезено понад 190 тисяч кримських татар. Окремою трагічною сторінкою цієї спецоперації стала доля жителів кількох кримськотатарських сіл на Арабатській стрілці – про них просто забули, а коли спохопилися, то просто вивезли на баржі в море і потопили. Також у 1944-му з Криму було депортовано понад 40 тисяч болгар, вірмен, греків, турків і ромів.Депортація мала катастрофічні наслідки для кримських татар в місцях заслання. Протягом року до завершення війни від голоду, хвороб та виснаження загинуло понад 30 тисяч кримських татар. Не меншої шкоди зазнало господарство Криму, позбавлене досвідчених працівників.Лише 1989 року кримським татарам дозволили повернутися на батьківщину.Після незаконної анексії Криму в 2014 році російська влада продовжує дискредитацію та утиски кримських татар, що лишилися на півострові. У 2015 році Верховна Рада визнала примусове виселення корінного народу Криму актом геноциду. У 2019 році депортації кримських татар геноцидом також визнали парламенти Литви та Латвії. У 2022 – нижня палата Парламенту Канади, в 2024 – парламент Польщі, а в 2024 – парламент Естонії. Детальніше про депортацію кримськотатарського народу 1944 року читайте в наших інформаційних матеріалах.Детальніше про День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу історик Андрій Іванець в інтерв'ю для Радіо Культура.Дітям про депортацію розказує Джамала в проєкті «Книга-мандрівка».Перший кримськотатарський художній фільм про сталінські депортації «Хайтарма».
Сьогодні в Україні вшановують пам’ять жертв політичних репресій.День пам'яті, який щороку відзначаємо в третю неділю травня, покликаний насамперед вшанувати загиблих внаслідок Великого терору 1937–1938 років та інших жертв політичних переслідувань з боку комуністичного режиму. Спільно з Меморіальним заповідником "Биківнянські могили" підготували для вас матеріал про лише невелику кількість тих, хто став жертвою комуністичних репресій під час Великого терору. Люди різної професії, релігії, національності та соціального статусу. Всі вони стали жертвами вигаданих звинувачень та позасудових розправ. На жаль, від початку російської гібридної агресії в 2014 році, а особливо після повномасштабного вторгнення Росії в 2022, терор і політичні переслідування стали моторошною реальністю для величезної кількості українців, чиї міста і села окупували війська агресора. Катування та згвалтування, розстріли невинних без суду і слідства, насильницькі депортації, фільтраційні табори, масові переслідування з політичних мотивів – здавалося, що все це з падінням радянської системи назавжди залишилось в історії. Але ідеологічні спадкоємці СРСР у Росії знову принесли на українську землю масові політичні репресії.З огляду на все, що стало відомо після визволення від російської окупації Бучі, Ірпеня, Гостомеля, Маріуполя, Херсона, Ізюма та Куп’янська, а також через ті вісті, які приходять з окупованих Нової Каховки, Мелітополя, Бердянська та інших міст, День пам’яті жертв політичних репресій набув для нас ще одного трагічного значення. Ціною надзусиль і багатьох життів Україна бореться не тільки за те, щоб звільнити свою землю від російських окупантів та відновити суверенітет. Вона бореться за те, щоб сталінські методи Великого терору не були інструментом політики в XXI столітті.
Сьогодні День пам'яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Цей день встановлено Законом України у 2023 році на знак солідарності з Європою в пам’ятанні про ту страшну трагедію в історії людства.Цього дня в 1945 році нацистська Німеччина підписала Акт про капітуляцію перед союзниками з Антигітлерівської коаліції: США, Британією, СРСР та Францією. Друга світова війна стала одним з наймасштабніших збройних конфліктів в історії людства: загинуло, за різними оцінками, від 50 до 85 мільйонів людей. Втрати українців у Другій світовій – 5 мільйонів цивільних та 3 мільйони військових.Нині Україна знову воює з агресором. Російська Федерація, яка поєднала ознаки нацистського та комуністичного тоталітарних режимів, після років гібридної агресії, вдалася до відкритої повномасштабної війни. Наша боротьба, яка триває з 2014-го, неодмінно завершиться перемогою над рашизмом. Адже Україна на противагу Росії втілює цінності свободи, поваги до прав людини та демократії, які стали наріжними для міжнародного порядку після Другої світової війни.Радянська, а згодом і російська пропаганда використовувала тему перемоги в Другій світовій війні як один з важливих наративів своєї державної ідеології. Для цього радянські й російські дослідники, публіцисти та політики роками займались інструменталізацією історії та створенням міфів навколо теми Другої світової війни. У 2020 році команда УІНП ініціювала серію інформаційно-просвітницьких відеороликів «Війна і міф», які спростовували радянські та російські міфологеми навколо теми Другої світової війни. За основу для відео взята книга «Війна і міф: невідома Друга світова» за редакцією Володимира В’ятровича, Олександра Зінченка, Максима Майорова. Напередодні 80-ї річниці перемоги над нацизмом у Другій світовій війні вирішили нагадати про найкращі з відеороликів цієї серії.Сьогодні розповідаємо чому «9 травня – День великої перемоги» - це міф російської та радянської пропаганди, який інспірував особисто Сталін для підкреслення величі Радянського Союзу, а згодом почав активно експлуатувати режим Леоніда Брежнєва і його наступники. В сучасній Росії це вилилось в культ «побєдобєсія», коли пам’ять про мільйони жертв у наймасштабнішій війні людства підміняється карнавально-буфонадним угаром та погрозами усім цивілізованим державам. Завантажити відео у високій якості можна за посиланням.Проєкт «Війна і міф» є додатковим джерелом історичної інформації для широкого загалу. Відеоролики присвячені періоду Другої світової війни. Більше дізнатись про перебіг подій Другої світової можна в інформаційних матеріалах УІНП за посиланням. Виробництво: Prosto productionНад випуском працювали: Антон Дробович, Зоя Заблоцька, Тетяна Бойко, Ірина Полонська, Володимир Тиліщак, Вікторія Яременко.
У травні вшановуємо 80-ту річницю перемоги над нацизмом у Другій світовій війні – наймасштабнішому воєнному конфлікті в історії людства. Радянська, а згодом і російська пропаганда використовувала тему перемоги в Другій світовій війні як один з важливих наративів своєї державної ідеології. Для цього радянські й російські дослідники, публіцисти та політики роками займались інструменталізацією історії та створенням міфів навколо теми Другої світової війни. У 2020 році команда УІНП ініціювала серію інформаційно-просвітницьких відеороликів «Війна і міф», які спростовували радянські та російські міфологеми навколо теми Другої світової війни. За основу для відео взята стаття Яни Примаченко «Міф “Росія могла перемогти нацистів і без українців”» з книги «Війна і міф: невідома Друга світова» за редакцією Володимира В’ятровича, Олександра Зінченка, Максима Майорова. Напередодні 80-ї річниці перемоги над нацизмом у Другій світовій війні вирішили нагадати про найкращі з відеороликів цієї серії.Сьогодні розповідаємо, як сучасна Росія експлуатує міф, що це її народ виніс на собі тягар війни з нацизмом та навіщо росіяни монополізують перемогу над гітлерівською Німеччиною.Завантажити відео у високій якості можна за посиланням.Проєкт «Війна і міф» є додатковим джерелом історичної інформації для широкого загалу. Відеоролики присвячені періоду Другої світової війни. Більше дізнатись про перебіг подій Другої світової можна в інформаційних матеріалах УІНП за посиланням. Виробництво: Prosto productionНад випуском працювали: Зоя Бойченко, Тетяна Бойко, Володимир Тиліщак, Вікторія Яременко.
У травні вшановуємо 80-ту річницю перемоги над нацизмом у Другій світовій війні – наймасштабнішому воєнному конфлікті в історії людства. Радянська, а згодом і російська пропаганда використовувала тему перемоги в Другій світовій війні як один з важливих наративів своєї державної ідеології. Для цього радянські й російські дослідники, публіцисти та політики роками займались інструменталізацією історії та створенням міфів навколо теми Другої світової війни. У 2020 році команда УІНП ініціювала серію інформаційно-просвітницьких відеороликів «Війна і міф», які спростовували радянські та російські міфологеми навколо теми Другої світової війни. За основу для відео використовувались матеріали книги «Війна і міф: невідома Друга світова» за редакцією Володимира В’ятровича, Олександра Зінченка, Максима Майорова. Напередодні 80-ї річниці перемоги над нацизмом у Другій світовій війні вирішили нагадати про найкращі з відеороликів цієї серії.Сьогодні розповідаємо, що собою являє «звільнення» України радянського зразка. Із вигнанням нацистських окупантів у 1944 році Україна не отримала волі, тільки опинилася під пануванням іншого тоталітарного режиму, результатом діяльності якого стали масові злочини сталінського режиму: репресії та депортації, зокрема сотень тисяч українців, поляків та цілого кримськотатарського народу, смерть від масового голоду. Ось що принесло Україні московське визволення Справжню волю і свободу Український народ отримав тільки після 24 серпня 1991 року зі здобуттям незалежності. І саме це не дає спокою Москві.Проєкт «Війна і міф» є додатковим джерелом історичної інформації для широкого загалу. Відеоролики присвячені періоду Другої світової війни. Більше дізнатись про перебіг подій Другої світової можна в інформаційних матеріалах УІНП за посиланням. Завантажити ролик у високій якості.Виробництво: Prosto productionНад проєктом працювали: Зоя Бойченко, Тетяна Бойко, Антон Дробович, Аліна Карбан, Максим Майоров, Володимир Тиліщак, Вікторія Яременко.
У травні вшановуємо 80-ту річницю перемоги над нацизмом у Другій світовій війні – наймасштабнішому воєнному конфлікті в історії людства. Радянська, а згодом і російська пропаганда використовувала тему перемоги в Другій світовій війні як один з важливих наративів своєї державної ідеології. Для цього радянські й російські дослідники, публіцисти та політики роками займались інструменталізацією історії та створенням міфів навколо теми Другої світової війни. У 2020 році команда УІНП ініціювала серію інформаційно-просвітницьких відеороликів «Війна і міф», які спростовували радянські та російські міфологеми навколо теми Другої світової війни. За основу для відео використовувались матеріали книги «Війна і міф: невідома Друга світова» за редакцією Володимира В’ятровича, Олександра Зінченка, Максима Майорова. Напередодні 80-ї річниці перемоги над нацизмом у Другій світовій війні вирішили нагадати про найкращі з відеороликів цієї серії.Сьогодні розвінчуємо міф про те, що "День Перемоги" в Радянському Союзі був завжди "святом всенародного торжества". Відзначення 9 травня, як "Дня перемоги" виникло лише в "брежнєвські часи", коли комуністична партія посилала патріотичну риторику. У період з 1947 до 1965 року існували вихідні та святкові дні, однак "День перемоги" до них не відносився. Наразі "День перемоги" використовує путінська Росія у свої пропагандистській роботі.Проєкт «Війна і міф» є додатковим джерелом історичної інформації для широкого загалу. Відеоролики присвячені періоду Другої світової війни. Більше дізнатись про перебіг подій Другої світової можна в інформаційних матеріалах УІНП за посиланням. Завантажити ролик у високій якості.Виробництво: Prosto productionНад проєктом працювали: Зоя Бойченко, Тетяна Бойко, Антон Дробович, Аліна Карбан, Максим Майоров, Володимир Тиліщак, Вікторія Яременко.
У травні вшановуємо 80-у річницю перемоги над нацизмом у Другій світовій війні – наймасштабнішого воєнного конфлікту в історії людства. Радянська, а згодом і російська пропаганда використовувала тему перемоги в Другій світовій війні як один з важливих наративів своєї державної ідеології. Для цього радянські й російські дослідники, публіцисти та політики роками займались інструменталізацією історії та створенням міфів навколо теми Другої світової війни. У 2020 році команда УІНП ініціювала серію інформаційно-просвітницьких відеороликів «Війна і міф», які спростовували радянські та російські міфологеми навколо теми Другої світової війни. За основу для відео використовувались матеріали книги «Війна і міф: невідома Друга світова» за редакцією Володимира В’ятровича, Олександра Зінченка, Максима Майорова. Напередодні 80-ї річниці перемоги над нацизмом у Другій світовій війні вирішили нагадати про найкращі з відеороликів цієї серії, а повний перелік відео можна подивитись за посиланням.Сьогодні розповідаємо про деконструкцію радянського наративу про Георгія Жукова як «Маршала Перемоги», якого рядові бійці між собою називали «Катафалком» і «М’ясником», а пропаганда перетворила на забронзовілий ідол тоталітарної військової машини. Акцентуємо, Георгій Жуков – постать неоднозначна і міфологізована. Культ його особи, який створили в СРСР і який продовжується в сучасній Росії, далекий від історичної правди. А самого полководця перетворено з живої людини на яскравий ярлик, який і нині використовують у політичних цілях. Пам’ятайте, що перемозі над нацизмом ми завдячуємо мільйонам солдат і офіцерів. Неетично нівелювати їхню жертву та їхній внесок і пов’язувати перемогу з якимось одним ім’ям.Проєкт «Війна і міф» є додатковим джерелом історичної інформації для широкого загалу. Відеоролики присвячені періоду Другої світової війни. Більше дізнатись про перебіг подій Другої світової можна в інформаційних матеріалах УІНП за посиланням у першому коментарі. Завантажити ролик у високій якості.Виробництво: Prosto productionНад проєктом працювали: Зоя Бойченко, Тетяна Бойко, Антон Дробович, Аліна Карбан, Максим Майоров, Володимир Тиліщак, Вікторія Яременко.
Маргариту Половінко захоплювало осмислення постіндустріального міста, місця людини в ньому й долі тих, хто його не знайшов. Але повномасштабне вторгнення Росії в Україну назавжди змінило її власне життя та творчість.Майбутня художниця народилася 24 березня 1994 року в Кривому Розі. Там вона пішла в художню школу та відкрила свій поклик до мистецтва. Саме рідне місто стало основою для її творчості – тема постіндустріального життя не покидала Маргариту навіть під час війни.Вона навчалася в Дніпровському театрально-художньому коледжі, а пізніше закінчила Національну академію образотворчого мистецтва і архітектури за спеціальністю «Станковий живопис».Початок російського вторгнення в 2022 році Маргарита Половінко застала за кордоном, але вже тоді вона почала активно малювати твори на основі нових переживань. Тему людини на периферії почали доповнювати питання колективного, смерті, травми та війни.За пів року вона повернулася в Україну та взялася за волонтерство – проводила збори та допомагала у відбудові зруйнованих будинків на деокупованих територіях. Паралельно Маргарита почала відвідувати курси парамедиків й продовжувала активно творити. Згодом стала займатися евакуацією поранених у складі команди «кейсеваку».В 2024 році Маргарита Половінко приєдналася до 2-го механізованого батальйону 3-ї ОШБр. 5 квітня 2025 року батальйон повідомив про загибель мисткині під час виконання бойового завдання. Їй назавжди 31 рік.#FightForUkraine
18 квітня – Міжнародний день пам’яток і визначних місць. Цей день встановлено Генеральною Асамблеєю ЮНЕСКО у 1983 році. Метою було нагадати громадськості про різноманіття культурної спадщини. Розповісти, що це вразлива спадщина та її необхідно зберегти для наступних поколінь.Російська армія в ході своєї спершу гібридної, а тепер – повномасштабної агресії нищить українські культурну матеріальну спадщину. Щось вона руйнує своїми ракетним та артилерійськими обстрілами, а щось просто викрадає та вивозить з окупованих територій. Згідно даних Міністерства культури та стратегічних комунікацій, з початку повномасштабного вторгнення російські війська пошкодили або зруйнували 1390 об’єктів культурної спадщини та 2205 об’єктів культурної інфраструктури.За словами міністра культури та стратегічних комунікацій Миколи Точицького, на окупованих територіях було вкрадено 1,7 мільйона одиниць української культурної спадщини: від археологічних знахідок до музейних колекцій, які рф привласнила собі, порушуючи всі можливі норми міжнародного права.У каруселі підібрали лише кілька прикладів зруйнованою Росією української культурної спадщини.
Кирило Полікевич майже ніколи не розлучався з камерою й повністю віддавав себе роботі в команді «Суспільне Дніпро». Завдяки тривалому досвіду на телебаченні та працьовитості його залучали до більшості ключових проєктів філії суспільного мовника. Але життя талановитого відеографа обірвала війна Росії проти України.Кирило народився, виріс і побудував кар’єру в Дніпрі. Саме тут в 2008 році він і почав працювати на обласному державному телебаченні, тоді ще в ролі інженера відділу комп’ютерного монтажу. Вже після створення Суспільного, з 2018 року Кирило Полікевич взяв участь в роботі міжрегіонального ранкового проєкту мовника. А за два роки він став відеографом каналу.В червні 2023 року його було мобілізовано до лав Сил оборони України. Кирило почав зі служби в бригаді протиповітряної оборони, що захищала небо над його рідним Дніпром. Згодом він брав участь в боях на сході та Херсонщині, двічі з побратимами виходив з оточення ворога. Продовжував службу гранатометником мотопіхотного батальйону 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців.Попри війну він продовжував будувати плани на майбутні проєкти. А в лютому 2025 року Кирило отримав від командира почесну нагороду «Піхота Збройних сил України».Кирило Полікевич загинув 16 березня 2025 року, виконуючи бойове завдання неподалік від Преображенки Покровського району Донецької області. Він став 100 в списку загиблих медійників, яких убила Росія з початку повномасштабного вторгнення від Інституту масової інформації. Йому назавжди 42 роки.#FightForUkraine
TGLIST.COM.UA
