Telegram statistics channel - @uinp_gov

Назавжди 18 Сьогодні Юрію Поправці могло виповнитися 30 років, проте будучи ще 18-річним юнаком він одним серед перших відправився до щойно окупованого російськими бойовиками Слов’янську, де був захоплений в полон та страчений сепаратистами.Юрій народився 11 вересня 1995 року в селі Морозівка Київської області. Хлопець мріяв про кар’єру в МВС, проте після закінчення школи вступив до КПІ імені Ігоря Сікорського на спеціальність «Соціологія та право». Паралельно з навчанням працював у відділенні банку.З перших днів Революції гідності Юрій Поправка долучається до протестів і вступає до Самооборони Майдану. Там він проходить крізь найгарячіші революційні події, отримує кілька поранень і згодом приєднується до «Правого сектору».З початком російської агресії на сході України Юрій також вирішує не лишатися осторонь. Вже 16 квітня 2014 року він з друзями, активістами «Правого сектору», спочатку виїжджає до Харкова, де зустрічається зі своєї дівчиною, а потім вирушає до Слов’янську, який менш ніж за тиждень до того був захоплений російськими бойовиками.Наступного дня, 17 квітня, Юрій Поправка та група його побратимів вже були на околицях міста. Там вони вирішують провести розвідку блокпостів сепаратистів, що були встановлені на виїздах зі Слов’янську. На жаль, озброєні бойовики помітили хлопців та почали переслідування. Згодом частина активістів, включаючи Юрія, потрапили в російський полон.Кілька днів про долю хлопця було нічого невідомо, але вже 22 квітня його тіло було знайдено в річці Казенний Торець зі слідами тортур та чіткими ознаками насильницької смерті. Разом з ним було знайдено й тіло горлівського депутата Володимира Рибака, також закатованого бойовиками.В 2015 році Юрія Поправку було нагороджено званням Герой України з відзнакою ордена «Золота Зірка» (посмертно), згодом на його честь було перейменовано вулицю в Києві та названо стипендію для молодих вчених.#FightForUkraine

«Найважче на війні втрачати не руку чи ногу, а друзів» Дмитро Пащук, за позивним «Француз» – український оборонець, пластун та громадський діяч, який на початку повномасштабного вторгнення став на захист України у складі 73-го морського центру спеціальних операцій ССО ЗСУ. Ще в юності Дмитро вирішив служити у війську, вступив до Іноземного легіону у Франції, але повернувся додому, бо бачив своє майбутнє в Україні. У Львові відкрив кафе «Порт», що стало місцем зустрічей для патріотичної молоді та військових. Пащук був пластуном із 2011 року, засновником куреня «Карпатські Орли», отримав позивний «Гармаш». Гори були його пристрастю, а «Пласт» – школою лідерства та братерства. Саме там сформувалася четвірка друзів: Артемій Димид, Дмитро Пащук, Віктор-Микола Гаврилюк та Роман Лозинський, які жартома називали себе «Гавайська ТрО». Ці побратими стали для нього моральними дороговказами, а пам'ять про них додавала сили йти вперед.Разом із побратимами Дмитро брав участь у мінуванні акваторії біля Маріуполя та Одеси, стримуючи просування ворога з моря. Пізніше виконував бойові завдання на південному напрямку, зокрема під час операцій зі звільнення Херсона від російських окупантів. Для нього це було підтвердженням того, що боротьба не даремна: він бачив, як українські війська повертають захоплені землі й твердо вірив у перемогу, попри усвідомлення високої ціни, що за неї доводиться платити.Оборонець загинув у березні 2023 року від прямого удару дрона-камікадзе під час виконання бойового завдання. У Львові з ним прощалися в День добровольця. Дмитро Пащук став 27-м пластуном, який віддав життя у російсько-українській війні й був посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.#FightForUkraine

Служіння українському народові є конституційним обов’язком кожного народного депутата України, проте Сергій Слабенко виконав його не тільки на трибунах Верховної та обласної рад, але й на полі бою.Майбутній народний обранець народився 28 серпня 1965 року в місті Луцьк Волинської області. Майже відразу після закінчення школи Сергія було призвано до армії. Під час військової служби він пройшов навчання у Курганському вищому військово-політичному авіаційному училищі. Пізніше став заступником командира роти зв'язку та радіотехнічного забезпечення Чернігівського ВВАУЛ. У 1991 році він повертається до цивільного життя у рідному місті й працює на різних посадах у приватному секторі. Паралельно Сергій здобує ще дві вищі освіти за спеціальностями «Організація управління виробництвом» та «Правознавство».Після парламентських виборів 2002 року Сергій Слабенко стає народним депутатом України від блоку «Наша Україна». Потрапивши у парламент він береться за питання судочинства й очолює відповідний підкомітет Верховної Ради. Вже за 4 роки Слабенко знову балотується й виграє на виборах, проте вже на місцевих – у рідній Волинській області. Пізніше він успішно переобирається на пост ще два рази в 2010 та 2015 роках. З початком повномасштабного російського вторгнення колишнього депутата було призвано з запасу в званні підполковника. Він проходив службу в складі військової частини на посаді начальника відділення поточних бойових дій командного пункту штабу.У серпні 2023 року стало відомо про загибель Сергія Слабенка під час виконання бойового завдання в районі Оріхова на Запоріжжі. Сьогодні йому могло б виповнитися 60 років. Світла і вічна пам’ять захиснику!#FightForUkraine

Уже цієї п'ятниці, 29 серпня о 19:00 в Довженко-Центрі відкривається виставка «State of Will»/«Стан волі» — візуальна рефлексія на тему вiйни, витримки та людяності.📸 У її основі — роботи нідерландського вoєнногo фотографа Едді ван Вессела, який понад 30 років документує збройні конфлікти. Останні три роки його об’єктив зосереджений насамперед на вiйнi Рoсії проти Укpaїни.👉 Виставку доповнять публічні дискусії про пам'ять, наративи спротиву, візуальну культуру війни та роль мистецтва у формуванні майбутнього.Стиль ван Вессела — про глибоку людяність і концентрацію передусім на людях, їхньому повсякденному житті на тлі катастрофи, тривогах, турботі, побуті й переживаннях. «State of Will» зосереджена на цивільних та військових України, що попри втрати і суцільну темряву бережуть здатність відчувати, діяти і бути разом.📌 Вхід на виставку у день відкриття вільний. Вхід у подальші дні за квитками. Експозиція буде представлена в Довженко-Центрі до 2 листопада з середи по неділю від 12:00 до 19:00.📕 У межах виставки в книгарні «Збірка» 27 серпня о 18:30 буде представлено книгу Едді ван Вессела «Ukraine» — візуальну історію перших трьох років великої війни.Виставка організована з ініціативи та за підтримки Nationaal Militair Museum. Приймаюча сторона — Довженко-Центр : Dovzhenko Centre. Кураторська робота та реалізація проєкту — команда музейної компанії Amuseum.Партнери проєкту: Український інститут національної пам'яті, Національний військово-історичний музей України, Національний музей історії України у Другій світовій війні, Збірка.Інформаційні партнери: PEN Ukraine, Суспільне Культура.

🇺🇦 Відбулася пресконференція «Прапор волі, день свободи» до Дня Прапора та Дня Незалежності України.Це перший захід Інституту як центрального органу виконавчої влади в форматі відкритої розмови з журналістами. Його мета – започаткувати практику регулярних зустрічей із медіа, щоб створити простір для осмислення історичного й сучасного значення символічних дат.В межах панельної дискусії учасники обговорили феномен незалежності України, підкреслили роль української публіцистики як інструменту боротьби за свободу та висвітлили унікальні історії українців про значення нашого прапора.Участь в обговоренні взяли:▪️Олександр Алфьоров – Голова Українського інституту національної пам’яті;▪️Іван Заєць – український політик та борець за незалежність України у XX столітті;▪️Олександр Зінченко – історик, журналіст та публіцист;Марина Мірзаєва – військовослужбовиця та історикиня;▪️Остап Українець – український письменник, блогер і перекладач;▪️Юлія «Тайра» Паєвська – військовослужбовиця;▪️Юрій Отруба – геофізик і керівник кількох антарктичних експедицій.▪️Жан Беленюк – Олімпійський чемпіон з греко-римської боротьби, народний депутат;▪️Олександр Міхов – ветеран і учасник проєкту «Second Wind»;Докладніше про панельну дискусію читайте за посиланням в першому коментарі.Захід організовано Українським інститутом національної пам’яті спільно з агентством Укрінформ.

Верховна Рада України прийняла Закон України «Про засади державної політики національної пам’яті Українського народу». Рішення підтримало 273 народні депутати.Це важливий крок до всебічного законодавчого регулювання питань, пов'язаних із формуванням та реалізацією державної політики національної пам'яті Українського народу.Серед ключових нововведень закону:▪️Врегульовано правовий статус Українського інституту національної пам’яті – центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом;▪️Визначено основні принципи, завдання та напрями політики національної пам’яті, окреслено форми її увічнення та механізми збереження місць пам’яті;▪️Відновлення та збереження національної пам’яті, захист державної мови й охорона культурної спадщини стають питаннями національної безпеки;▪️Передбачено розроблення та ухвалення Державної стратегії відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу;▪️Підсилення процесів декомунізації та деколонізації цілою низкою ініціатив, зокрема забороною впродовж 10 років змінювати назви, що були ухвалені відповідно до законодавства;▪️Запроваджені УНР та УГВР відзнаки, що вручалися борцям за незалежність у ХХ столітті, визнано державними нагородами України;▪️Вперше у правове поле вводиться ціла низка понять, зокрема: «злочини проти Українського народу», «державна політика національної пам’яті Українського народу», «історична антиукраїнська пропаганда», «місце пам’яті Українського народу» тощо;Впровадження цієї ініціативи має на меті подолати російську імперсько-тоталітарну спадщину, зменшити розбіжності у сприйнятті минулого в суспільстві, а також усунути вплив держави-агресора в інформаційній, освітній і культурній сферах, що сприятиме зміцненню єдності України перед обличчям агресора.Український інститут національної пам’яті є одним з розробників проєкту закону, а Голова Інституту Олександр Алфьоров активно долучився до підтримки ініціативи на її шляху до прийняття в парламенті.

Віктор Петров, позивний «Лелека», львів’янин, який знімав документальні фільми, відеосюжети та комерційні відеокліпи. Разом з іншою журналісткою він створив студію зйомки та монтажу WHAT IF Creative Studio, а також креативну школу для підлітків-львів’ян і внутрішньо переміщених осіб.Віктор здобув вищу освіту на факультеті міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка та закінчив військову кафедру, отримавши звання молодшого лейтенанта. Він був першим редактором інтернет-видання «Сихів Медіа» і заснував WHAT IF Creative Studio та Креативну школу What If. Віктор активно здавав кров і тромбоцити для онкохворих дітей, за що був нагороджений почесного звання «Донор України».На початку повномасштабного вторгнення він намагався приєднатися до Сил оборони, проте спочатку його не взяли. Однак у жовтні 2022 року він все ж був направлений на навчання. Служив у Сіверську, Дружківці та Бахмуті. У 2023 році, виконуючи обов’язки командира роти, мав у підпорядкуванні понад 100 військовослужбовців.Віктор загинув 26 травня 2023 року від влучання міни, запущеної дроном, під час евакуації тіла побратима в районі міста Часів Яр на Донеччині. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові. 29 вересня 2023 року указом Президента України був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно).Журналістка та режисерка Ґала Козютинська створила документальний фільм «Лелеки завжди повертаються додому», присвячений пам'яті Віктора Петрова. Стрічка розповідає про його життя, активізм, волонтерську діяльність та службу в армії. Фільм також висвітлює його позивний «Лелека», який він обрав через переконання, що лелеки завжди повертаються додому.#FightForUkraine

🇺🇦🇵🇱 Запрошуємо на круглий стіл, присвячений 105-й річниці Битви під Варшавою, відомої як «Диво над Віслою» – ключової події польсько-більшовицької війни 1919-1921 років.📍 Де: Укрінформ (Богдана Хмельницького, 8/16, Київ)⏱ Коли: 20 серпня,14:30Учасники круглого столу обговорять геополітичне значення битви для Європи, історичні паралелі спільного опору російській агресії та український вклад у «Диво над Віслою».До участі запрошені:Андрій Руккас – історик, кандидат наук, доцент;Ґжегож Новік – історик, доктора габілітований, заступник Директора музею Йозефа Пілсудського з наукової роботи;Даріус Слота – Аташе з питань оборони Польщі, полковник;Марцін Олдак – керівник Музею Варшавської битви 1920 року;Олександр Алфьоров – історик, Голова Українського інституту національної пам’яті, майор запасу;Пйотр Лукасєвіч – Тимчасовий повірений у справах Республіки Польща в Україні;Ярослав Тинченко – заступник директора Національного військово-історичного музею України, кандидат історичних наук.👥 Захід відкритий для представників засобів масової інформації.Організатори: Український інститут національної пам'яті, Укрінформ

У свої 17 він пройшов курс молодого бійця в полку «Азов», повідомивши матері, що виїхав за кордон. У 18 – брав участь в обороні Маріуполя. Свої 19 років він зустрів на території металургійного комбінату «Азовсталь», потрапив у полон, був звільнений і знову повернувся на службу. У 21 рік загинув, захищаючи Україну.«Моє життя нічого не варто порівняно із нацією» – це слова командира «Контакт 12» Назарія «Грєнки» Гринцевича, який віддав своє життя за оборону України. Назарій Гринцевич народився у 2003 році на Вінниччині. З дитинства захоплювався футболом, часто відвідував матчі місцевого футбольного клубу «Нива». Саме у фанатському середовищі познайомився з учасниками бойових дій, зокрема з бійцями полку «Азов». Ці зустрічі відіграли важливу роль у формуванні його світогляду та вплинули на життєвий вибір. Ще підлітком Назарій ухвалив рішення: з настанням повноліття він стане до лав оборонців України.Попри юний вік, Назарій пройшов курс молодого бійця в полку «Азов». З початком повномасштабного вторгнення Росії, він без вагань приєднався до оборони Маріуполя, де служив парамедиком в артилерійському дивізіоні. Під час бойових дій отримав два поранення, однак продовжив виконання завдань у зоні бойових дій.Серед військовослужбовців Назарій був одним із наймолодших. Своє 19-річчя він зустрів під час оборони заводу «Азовсталь». Окремою ж рисою Назарія була глибока відданість обов’язку, стійкість духу та внутрішня сила. Під час оборони «Азовсталі» він сказав слова, які згодом стали символом незламності українських воїнів: «Що б не було у вас, любіть маму, їжте кашу і любіть Україну». У травні 2022 року, після відповідного наказу Президента України, бійці гарнізону були змушені скласти зброю й здалися у полон. Назарій провів понад чотири місяці у колонії на тимчасово окупованій території. Звільнений у межах обміну 22 вересня 2022 року.Після повернення з полону він не залишив службу. У складі підрозділу спецпризначення «Контакт 12» виконував обов’язки командира взводу оптичних спостерігачів. Брав участь у бойових діях на Луганщині, зокрема в районі Кремінної. 6 травня 2024 року Назарій Гринцевич загинув під час виконання бойового завдання в Серебрянському лісі, поблизу Кремінної. Йому був 21 рік. Похований у Вінниці на Алеї Слави Сабарівського кладовища.За проявлену мужність, відвагу і вірність присязі Назарій Гринцевич був нагороджений орденами «За мужність» III ступеня та Богдана Хмельницького III ступеня, медаллю «За військову службу Україні», нагрудним знаком «За відвагу», а також відзнакою Міністерства оборони України «Вогнепальна зброя». 7 липня 2025 року Указом Президента України Володимира Зеленського Назарію Гринцевичу посмертно присвоєно звання Герой України.#FightForUkraine

Покликання науковця служити людям іноді має дуже трагічні виміри. Такою була доля українського фізика та винахідника Олега Геращенка, чию соту річницю від дня народження ми сьогодні відзначаємо. Олег Геращенко народився 1925 року в Узбекистані. В 1939 році його родина переїхала до Києва. Майбутній науковець спершу обрав більш робітничу професію, навчаючись на механіка в морехідній училищі та річковому технікумі. Пізніше навчався на теплотехнічному факультеті в КПІ. З 1949 року до 1951 року працював на Одеському суднобудівному та судноремонтному заводі. Любов до моря стала другою важливою стихією його життя – Олег Геращенко, попри наукову зайнятість, приділяв увагу вітрильному спорту й навіть мав звання майстра спорту. З 1951 Олег Геращенко починає працювати в Інституті теплоенергетики АН УРСР. За 20 років пройшов шлях від молодшого наукового співробітника до директора цього Інституту. Як науковець, він розвинув вітчизняну школу теплометрії – вивчення теплового потоку та різних типів його первинних перетворювачів. А також створення приладів, які могли б фіксувати тепловий потік та його потужність. Очолюючи Інститут теплоенергетики Олег Геращенко керував низкою груп, що впроваджували принципи теплометрії у різні галузі, насамперед медицині, сільському господарстві, металургії, геології, харчовій та холодильній промисловостях. У 1986 році Олег Геращенко брав участь в ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Науковець, попри те, що вже не очолював Інститут теплоенергетики, добровільно погодився поруч з фахівцями з дозиметричної розвідки проводити, вперше в історії масштабних техногенних аварій, теплометричну розвідку, що змогла достовірно виміряти потужність тепловиділення активної зони реактора. На жаль, під час проведення теплометричних замірів Олег Геращенко отримав складні проблеми зі здоров’ями, через які помер у 1992 році, так і не реалізувавши всі свої наукові плани, проте залишивши велику українську школу теплометрії та теплофізичного приборобудування, яка досі є конкурентною у світі.