Telegram statistics channel - @uinp_gov

Сьогодні виповнюється 120 років з дня народження Ніла Хасевича. До цієї дати Український інститут національної пам`яті презентує історичний ролик про життя і боротьбу відомого художника.Ніл Хасевич був унікальним митцем. Втративши підлітком ногу, він сам зробив дерев’яний протез і навчився ходити, а компенсацію за каліцтво витратив на навчання.В 1930-х роках про нього говорили в мистецьких колах Європи й світу. Його ставили в один ряд із Юрієм Нарбутом, Василем Кричевським і Петром Холодним. Його роботи експонувалися у Празі, Берліні, Варшаві, Парижі, Лос-Анджелесі, Чикаго й Нью-Йорку. Альбоми його екслібрисів виходили в Польщі та США.Він міг лишитися в Європі і стати знаменитим. Але він обрав боротьбу. У схронах УПА, при світлі свічки він майже десятиліття творив історію спротиву вільного народу окупантам.«У своєму житті я втратив уже все, але як довго залишиться бодай одна краплина моєї крові, я буду битися з ворогами свого народу. Я не можу битися зброєю, але б'юся різцем і долотом. Я, каліка, б'юся в той час, коли багато сильних та здорових людей у світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива. Я хочу, щоб світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці б'ються», – писав він.Режисер – Діана Горда.

Добровольці століттями ставали на захист України й надихали своїм прикладом наступні покоління борців. Олег Куцин був саме такою людиною – він відродив традицію «Карпатської Січі» та двічі пішов захищати нашу землю від російських окупантів. Сьогодні герою могло виповнитися 60 років.Олег Куцин народився 23 листопада 1965 року в Івано-Франківську. Навчався спочатку в місцевому Національному технічному університеті нафти і газу, а згодом у Львівському політехнічному інституті. У кінці 80-х працював на заводі «Зеніт» у місті Тячів.З 1989 року Олег Куцин вступає до «Народного руху» й активно включається в громадську діяльність. У наступні десятиліття він брав постійну участь у політичному житті рідного Закарпаття, а з початком російської агресії в 2014 році долучився до захисту країни на полі бою. Так, навесні 2014 року Куцин організував волонтерську групу, що допомогала військовим з усім необхідним. А вже на початку літа вони приєдналися до Сил оборони й утворили добровольчий підрозділ – Окрема добровольча чота «Карпатська Січ». Така назва була обрана на честь парамілітарної організації, що боронила Закарпаття у 1938-39 роках.Під командуванням Олега чота пройшла оборону Донецького аеропорту, бої за Піски, шахту «Бутовка», селища Водяне й Опитне. У 2015 році підрозділ перетворився у роту, але ще за рік був розформований.Проте бойовий шлях командира на цьому не скінчився. У перший день ж повномасштабного вторгнення 2022 року Олег Куцин наново організує бійців – тепер у добровольчий батальйон «ОДЧ Карпатська Січ». До його лав приєдналися як ветерани часів АТО, так і нові добровольці.Спочатку вони брали участь в боях на Київщині, але з квітня 2022 року встали на оборону села Вірнопілля на південь від Ізюму. Попри брак спорядження й значну перевагу окупантів у піхоті та техніці, підрозділ під командуванням Олега Куцина успішно зупинив просування ворога й недопустив оточення українських сил на Донеччині.На жаль, 19 червня 2022 року російська артилерія нанесла прямий удар по розташованому в селі командному пункту на Харківщині – Олег Куцин того дня загинув. Нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно). Йому назавжди 56.

БІЛЯ МЕМОРІАЛУ ГОЛОДОМОРУ ВІДБУЛАСЯ СПІЛЬНА ПАНАХИДАСьогодні на території Національного музею Голодомору-геноциду відбулася спільна панахида за жертвами Голодомору 1932–33 років та масових штучних голодів 1921–23 і 1946–47 років.Панахиду провели владика Епіфаній (Предстоятель Православної церкви України), владика Святослав (Глава Української греко-католицької церкви), владика Олександр (Римо-Католицька церква).До вшанування долучилися Голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров, Третій президент України Віктор Ющенко, представники громадських організацій, молодіжних рухів та численні віряни.Громадськість приносила до меморіалу лампадки, свічки, колоски, яблука та хліб – у пам’ять про мільйони невинноубієнних. Вічна пам’ять.До організації пам’ятних заходів долучились Український інститут національної пам’яті, а також представники молодіжних організацій: «Пласт», Національний альянс, Спілка української молоді, Молодіжний націоналістичний конгрес та «Український студент».

ЗАПАЛІТЬ ВІРТУАЛЬНУ СВІЧКУ ПАМ’ЯТІІнститут та Вікіпедія закликають розширити пам’ять про Голодомор 🕯️22 листопада ми вшановуємо жертв Голодомору 1932–1933 років, а також жертв масових штучних голодів 1921–1922 та 1946–1947 років.Де б ви не були, запаліть о 16:00 свічку пам’яті за невинно убієнних українців.Цьогоріч пропонуємо вшанувати пам’ять і у віртуальному просторі.Український інститут національної пам’яті спільно з ГО «Вікімедіа Україна» започатковують акцію «Свічка пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років», яка триватиме з 22 листопада до 1 грудня 2025 року.📚 Як долучитися?▫️ створювати або доповнювати статті у Вікіпедії про локальні історії Голодомору у вашому регіоні;▫️ робити світлини із вшанувань пам’яті жертв Голодомору й завантажувати їх до Вікісховища, щоб вони могли ілюструвати нові статті та зберігати пам’ять у цифровому просторі.На сторінці акції у Вікіпедії є список статей, які потребують створення чи поліпшення, а також інструкції для новачків: брошури, відео та поради з редагування.🎁 Найактивніші учасники отримають комплекти видань УІНП.Запаліть свічку – у вікні та у цифровій пам’яті.Разом збережімо пам’ять про Голодомор. 🕯️

МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ СТУДЕНТА: ЧЕСЬКЕ КОРІННЯ СВІТОВОГО СТУДЕНТСЬКОГО РУХУЩороку 17 листопада відзначається Міжнародний день студента. Наразі Україна перебуває в пошуках українського відповідника цього свята, проте важливо розуміти й міжнародний контекст студентського руху, бо цей день тісно пов'язаний з історією іншої країни – Чехословаччини.У 1938 році в Мюнхені було підписано угоду, яка дала початок захопленню чехословацьких територій нацистською Німеччиною, а вже 15 березня 1939 року країна цілком втратила свій суверенітет. Тож 28 жовтня 1939 року, до чергової річниці проголошення незалежності Чехословаччини, в головних чеських містах відбулися антинацистські демонстрації. У ході розгону гітлерівцями празьких протестів дійшло до загибелі молодого робітника Вацлава Седлачка та студента Карлового університету Яна Оплетала. Похорон останнього 15 листопада перетворився у продовження жовтневих протестних акцій. Відтак нацисти вирішили остаточно придушити прояви опору і 17 листопада 1939 року провели каральну операцію проти чеського студентства. Того дня вони закрили усі чеські ЗВО та жорстоко вбили 9-ох представників студентських організацій – Йозефа Адамця, Яна Черного, Марека Фраувірта, Ярослава Кліма, Бедржіха Коулу, Йозефа Матоушка, Франтішка Скорковського, Вацлава Шафраника та Яна Вайнарта. Понад 1000 інших студентів було відправлено до концтабору Заксенгаузен. Ці події стали одним з найпоказовіших проявів терору нацистів проти місцевої культури й освіти на окупованих ними землях. У пам’ять про них, 17 листопада 1941 року, Міжнародна студентська рада оголосила цей день Міжнародним днем студентства. Рівно через півстоліття, 17 листопада 1989 року, розгін чехословацькими силовиками студентської демонстрації, що йшла празькими проспектами й вулицями у пам'ять про річницю нацистських репресій, дав початок боротьбі проти іншого тоталітаризму – комуністичного. Почалася демократична «Оксамитова» революція. Назва пояснюється її мирним, беззбройним перебігом. Чутки про ймовірну загибель від рук поліції одного зі студентів (Мартіна Шміда, який насправді виявився живим) активізували суспільство. Виникають опозиційні рухи: «Громадськість проти насилля» – на словацьких теренах, та «Громадянський форум» – на чеських. Після велелюдних мітингів, загальнодержавного страйку 27 листопада та низці переговорів із представниками опозиції влада вирішує відступити. 29 грудня 1989 року президентом Чехословаччини стає відомий дисидент і драматург Вацлав Гавел, а на початку наступного року до парламенту потрапляють представники від опозиції. Розпочинається етап демократичної перебудови країни. Натомість Український день студентства логічно було б пов’язати з одним із найяскравіших символів студентської боротьби в нашій країні – річницею бою під Крутами 29 січня. Саме студенти й гімназисти під Крутами продемонстрували, що молодь здатна взяти на себе відповідальність за майбутнє країни й стати на її захист навіть у безнадійній ситуації.

ГОЛОС, ЯКИЙ ПРОЙШОВ ВІЙНИ І ЕПОХИ«Алло! Алло! Говорить Харків! Всім, всім, всім!» – ці слова 16 листопада 1924 року відкрили еру Українського Радіо.У невеличкій дикторській кімнаті тодішнього партклубу (тепер – Харківська філармонія) пролунала перша радіопередача. Її чули понад півтори тисячі слухачів через гучномовці, а сигнал передавався з вежі Свято-Успенського собору – найвищої будівлі тодішнього Харкова.У 1920-х усе звучало наживо – від виступів керівників до концертів. Тож Українське Радіо створює власні оркестри й хор раніше, ніж навіть британська BBC. У 1934 році мовлення переїжджає до Києва, де за адресою Хрещатик, 15 працює Радіотеатр – головний концертний майданчик міжвоєнного періоду.Під час Другої світової війни радіо не замовкло: продовжили мовлення радіостанції імені Тараса Шевченка, «Радянська Україна», «Дніпро». Радіостанція УПА «Вільна Україна» («Афродіта») транслювала програми зі Стрийщини.Після війни ефіром ширилася музика, новини, художні передачі, а дротове мовлення з’єднало мільйони домівок. На початку 1990-х діяло майже 20 мільйонів радіоточок.З 1965 року телерадіоцентр на Хрещатику, 26 став серцем радіо: сюди надсилали тисячі листів. Звідси мовлять Перший канал, Радіо Промінь, Радіо Культура та Радіоточка. Промінь став першим музичним каналом, який запросив слухачів до участі в прямому ефірі та започаткував перший вітчизняний музичний чарт.24 серпня 1991 року ефір Українського Радіо зробив українців свідками проголошення незалежності, транслюючи подію з Верховної Ради України. З 1993 року мовник входить до European Broadcasting Union – організатора пісенного конкурсу «Євробачення».З 2000-го Українське Радіо проводить Всеукраїнський радіодиктант національної єдності. Невипадково перший диктант прочитала Світлана Горлова – ведуча популярної програми про українську мову «Слово», що виходила в ефір із 1978 року.У 2003 році Українське Радіо запускає свій третій канал Радіо Культура. Тут висвітлюються всі значущі події культурного життя України, звучать концерти класичної музики, програми про літературу, мистецтво, науку.З 2017 року Українське Радіо, Промінь і Культура стали частиною Суспільного мовника. Осучаснені формати повернули радіо мільйонну аудиторію. Енергія голосу, що пролунала понад сто років тому в Харкові, і сьогодні об’єднує країну. З початком повномасштабної фази Війни за Незалежність Українське Радіо залишається тим містком, що єднає всіх українців і на вільній землі, і на тимчасово окупованих територіях.

#ЦейДеньвІсторіїУкраїни13 листопада 1708 року, за наказом Петра І, московські війська під командуванням Олександра Меншикова захопили й знищили гетьманську столицю Батурин разом з цивільним населенням міста. Ця трагедія стала реакцією на звістку про перехід гетьмана Івана Мазепи й козацької старшини на бік шведського короля Карла ХІІ – ворога московитів у Північній війні, що тривала з 1700 року.Петро І сприйняв це як смертельну зраду. Його наказ був однозначним – знищити Батурин і показати всій Україні, що чекає на тих, хто наважиться кинути виклик Москві. Російське військо у складі 20 тисяч драгунів і 5 тисяч піхоти під проводом Меншикова рушило до гетьманської столиці.Батурин був однією з найукріпленіших фортець України того часу. Його оточували земляні вали, рови та дубові палісади, а в самому місті було 40 гармат. Гетьманську столицю захищав сердюцький полк – особиста охорона Мазепи – та понад 7 тисяч козаків, на складах було достатньо пороху й провіанту. Очолили оборону Батурина наказний гетьман Дмитро Чечель та генеральний гарматний осавул Фрідріх Кенігсек. На пропозицію московитів скласти зброю козаки відповіли, що радше загинуть, ніж віддадуть столицю. Перші штурми показали, що Батурин так просто не взяти. Місто мало всі шанси вистояти і дочекатися приходу Мазепи зі шведами, але все обернулося інакше.Основною причиною трагедії в історіографії вважається зрада наказного полковника Прилуцького полку Івана Носа, який виступав за капітуляцію перед московитами, а тому був заарештований до майбутнього суду, але через свою людину, козака Соломаху, виказав таємний хід у фортецю агресорам. Однак чернігівський історик, мазепознавець Сергій Павленко на підставі аналізу величезної кількості документів припустив, що падіння гетьманської столиці могло мати іншу причину. За його версією, командування московського гарнізону, який із Батурина українці виманили у тому ж 1708 році, добре знало, де розташовані вилазки та потаємні ходи Батуринської фортеці. І саме московські командири, які приєдналися до Меншикова, підказали йому цей шлях. Під покровом ночі 13 листопада російські війська пробралися за мури міста і почали різанина, яка тривала два дні.Меншиков наказав не залишати в живих нікого, ні жінок, ні дітей. Їх убивали шаблями, кололи багнетами, заганяли в будинки й церкви і палили живцем. Пожежа, яка охопила місто, знищила палац гетьмана, церкви, унікальну книгозбірню та колекцію зброї.Найстрашніша смерть чекала на захисників фортеці – живих четвертували, колесували, садили на палю, вигадували інші катування. Тіла вбитих розіп’яли на хрестах і на плотах пустили річкою Сейм, щоб застерегти інших від підтримки Мазепи. Дмитра Чечеля привезли до Глухова і колесували перед Петром І.За даними Сергія Павленка, жертвами Батуринської різанини стали 5–7 тисяч цивільних і 6–7,2 тисяч військовиків, разом 11–14 тисяч батуринців, сердюків і козаків.В російській історіографії батуринська трагедія досі подається як справедлива помста за «зраду» гетьмана Мазепи. Події ж сучасної російсько-української війни підтверджують, що надмірна жорстокість є не винятком, а звичною поведінкою російських агресорів, і цей почерк не змінюється століттями.Докладніше про причини і наслідки батуринської трагедії читайте в нашій рубриці «Історичний календар».

#ЦейДеньвІсторіїУкраїниЙого з дитинства оточував світ високої культури, музики, мистецтва, слова. Батько – письменник, перекладач, літературний критик, міністр народної освіти УНР в уряді Бориса Мартоса. Мама – акторка театру «Руська бесіда», учениця Марії Заньковецької. Дружина – відома піаністка. Брати і сестра теж усі отримали вищу освіту, стали науковцями, поетами, музикантами, журналістами. І все життя боротися за право бути собою.120 років тому 12 листопада 1905 року народився Іван Крушельницький, талановитий письменник, перекладач, мистецтвознавець і графік, старший із синів Антіна Крушельницького. Трагедія цієї родини – яскравий приклад трагедії української інтелігенції в умовах бездержавності.Він любив мистецтво в усіх його проявах і тонко його розумів. Юнацькі пріоритети сформувалися у Відні, де закінчив гімназію і вступив на філософський факультет Віденського університету. Потім перевівся до Карлового університету в Празі, під час навчання в якому як вільний слухач відвідував Академію мистецтв, театральну школу, підтримував тісні зв'язки з культурними осередками Європи. Знайомився з новими течіями у західноєвропейській літературі, театральному та образотворчому мистецтві, сам почав писати вірші, чудово малював, коли повернувся на Галичину, в Стрию викладав рисунок в приватній українській гімназії, там же організував театральну школу.Українство стало для родини Крушельницьких великим даром – і важким хрестом. Польська влада, яка після завершення Української революції 1917-1921 років остаточно утвердилася на Галичині, докладала максимальних зусиль для асиміляції українців, знищення української ідентичності, так званої «пацифікації». У 1927 році Івану Левицькому за його популяризацію українства була висунута підозра в протиурядовій діяльності з позбавленням права викладати в гімназіях. А через два роки його заарештували за зберігання нелегальної літератури і ув'язнили у Львівській тюрмі Баторія. В цей час на підрадянській Україні ширилася політика українізації: масово видавалися книжки, діяли літературні об’єднання, творив театр «Березіль» Леся Курбаса, розвивалося українське кіно. У 1930 році в Харкові у помпезно було відкрито Будинок «Слово», куди заселили всіх письменників. У 1932-му році Іван Крушельницький та його сестра Володимира приймають рішення переїхати в Харків, прийняти громадянство УРСР, якій вся родина щиро симпатизувала, і там жити і творити в ім’я України. Івана Антіновича прийняли з відкритими обіймами, виділили квартиру в тому ж таки модернізованому і розпіареному будинку «Слово». Через два роки його прикладу послідували і батьки та молодші брати з родинами.Це була фатальна помилка – на той час маховик сталінських репресій почав набирати обертів. У ніч з 5 на 6 листопада 1934 Івана Крушельницького разом з братом Тарасом заарештовує НКВД за звинуваченнями «у підготовці терористичних актів проти працівників радянської влади». 1 грудні в Києві Івана і Тараса Крушельницьких, разом з Григорієм Косинкою, Костем Буревієм, Олексою Влизьком, Дмитром Фальківським (усього – 28 імен) виїзна сесія Військової колегії Верховного суду СРСР під головуванням Василя Ульріха засудила до розстрілу. Невдовзі вирок було виконано. У 1937 році радянська влада також розстріляла Антіна Крушельницького та трьох його дітей – доньку Володимиру та синів Остапа і Богдана.За деякими даними, Івана Крушельницького таємно поховали в одній із братських могил на Лук'янівському цвинтарі, місце поховання не збереглося. 14 січня 1958 року був реабілітований. Дізнатися більше про трагічну долю Івана Крушельницького і подивитися його рисунки можна на сайті УІНП в розділі «Історичний календар».

«ХАРКІВ. ХРЕСТИ. ХМАРОЧОСИ». ВШАНОВУЄМО НЕПЕРЕСІЧНОГО ІСТОРИКА, КОЛЕГУ ТА ЗАХИСНИКА УКРАЇНИЕдуард Зуб – непересічний історик і дослідник Харкова. Його авторські екскурсії містом, наукові статті, сценарії документальних фільмів та краєзнавчі нариси на основі архівним матеріалів у місцевих виданнях стали особливою формою збереження національної пам’яті про Харків як невід’ємну частину України. З 2019 року Едуард Зуб став співробітником Північно-східного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті, де продовжив свою роботу з темами пам’яті вже як публічний службовець. З початком повномасштабного вторгнення він долучився до добровольчого підрозділу «Фрайкор» та брав участь в обороні рідного міста. Згодом служив кулеметником в складі 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Під час оборони Бахмуту Едуард Зуб зник безвісти. Цей статус залишається і досі.Щоб відзначити внесок харизматичного історика й відданого колеги Український інститут національної пам’яті спільно з Видавець Олександр Савчук підготували книгу «Харків. Хрести. Хмарочоси», яка складається з 45 дослідницьких нарисів Едуарда Зуба, які він протягом 2018–2022 років опублікував у харківському виданні MediaPort. Видання містить три розділи, які тематично охоплюють три важливі теми: «непарадне», буденне життя Харкова у 1920–30-ті років, розграбування та знищення більшовиками харківських церков і діяльність радянських репресивних органів у Харкові. Упорядницею книги стала начальниця Другого міжрегіонального територіального відділу, харківська історикиня Марія ТахтауловаОзнайомитись з електронною версією книги можна на сайті УІНП за посиланням.

3 ЛИСТОПАДА – РІЧНИЦЯ БУКОВИНСЬКОГО НАРОДНОГО ВІЧА3 листопада 1918 року в Чернівцях відбулося Буковинське народне віче – зібрання близько 10 тисяч українців, які ухвалили історичне рішення:проголосили возз’єднання Північної Буковини із Західноукраїнською Народною Республікою та злуку з «Великою Україною».Віче стало потужним виявом єдності українців у момент, коли розпадалася Австро-Угорська імперія, а довкола точилася боротьба за кордони і владу.Український крайовий комітет на чолі з Омеляном Поповичем узяв на себе керівництво краєм, але вже 11 листопада 1918 року румунські війська окупували Північну Буковину, порушивши волевиявлення народу.Буковинське народне віче стало символом прагнення українців до соборності.Разом із рішеннями в Галичині й на Закарпатті воно прокладало шлях до Акту Злуки 22 січня 1919 року.Ця історична подія нагадує нам, що навіть у найскладніших умовах українці, розділені імперіями та окупантами, завжди відчували історичну єдність і прагнули разом творити спільне майбутнє.