Сьогодні — чергова болюча втрата для нашої громади…Здається, вже починаєш звикати до щоденних тривожних новин із наших прифронтових сіл. Але ця — особлива.Вщент знищено Дудчанську школу.Це не просто ще один освітній заклад на мапі Херсонщини. Це — серце села, його історія, його душа. Це місце, де десятиліттями зростали діти, формувалась громада, творилося майбутнє.Тут навчалися майбутні хлібороби, інженери, лікарі, вчителі. Тут звучав дитячий сміх, святкували випускні, приходили молоді родини на перші дзвоники. Ця школа була не лише освітнім простором — вона була життям, частиною кожної родини села.Особисто мав честь неодноразово бувати там як депутат обласної ради. Добре пам’ятаю теплу атмосферу, щирих, натхненних учителів, живі очі учнів. Ми разом обговорювали плани, вірили в розвиток, будували мрії…Але жорстокий ворог знову залишив по собі лише біль, попіл і пустку. Він б’є не тільки по стінах — він б’є по серцях, по майбутньому. І сьогодні згоріла не просто школа — зруйновано частинку душі села Дудчани.Мої найглибші співчуття всім: педагогічному колективу, випускникам, учням, батькам, кожному мешканцю села. Це втрата, яку не загоїти словами.Але я твердо вірю — ми вистоїмо. Прийде день, коли запанує Мир, коли Україна переможе. І тоді ми відбудуємо наші школи, наші домівки, наші громади. І ще прозвучить дзвоник у новій Дудчанській школі.І знову зазвучить дитячий сміх, знову народжуватиметься майбутнє.Терпіння, сили й мудрості всім нам. Ми сильні. І ми обов’язково повернемо до життя усе, що нам хочуть забрати.