Заходять у бар
ель Падре, ель Кравчук і ель Ніньо.
Ель Падре виглядає так, ніби його нині
висмикнули з екзорцизму
десь між третьою чаркою і киплячою слиною,
з жінки, що стверджувала,
що в неї вселився шансон.
Під рясою в нього пахне ладаном,
айкосом і справжньою м'ятою,
тими барами, де ікони висять над гральними автоматами,
а за стійками пишуться найновіші заповіді.
Ель Ніньо заходить слідом,
і все переходить в режим осоння.

Лід у відрі пітніє,
пивні крани починають набухати, як сонні артерії.
Через попільнички проходить екватор,
заявляючи на бар право першості,
на сцені співачка
розливає по стопкам солодкий тембр, і
її не бентежать погляди,
що кидає крізь дзеркало ель Кравчук.
Той поводиться так, ніби ще нівроку,
ніби двері бару це завіса на фестиваль 98 року,
і за нею чекають софіти,
фанерна пальма, whiskey on the rocks,
а ще спітніла диско-куля,
що пам'ятає його краще ніж паства чудо.

Ніби в дев'яностих йому замість ключиць
вмонтували два сценічні прожектори,
що спалахують кожен раз, коли в радіусі сотні метрів
хтось каже “Любов” так, немовби це п'ятий вершник,
і після цього навіть чорти
стають задумливо-мовчазні.
Священник сідає першим,
хрестик на стійку для одягу вішає,
виймає погляд, важчий за камені вічності,
і починає розповідь поміж іншим
про те, як він виганяв біса з діджея в Трускавці.

Той крутив одну й ту саму пісню вздовж усієї діджейської зміни,
серед трускавецького пекла казав, що йому трохи зимно,
пітнів холодною миррою,
на натовп зиркав
і називав себе артистом міжнародного класу.
Ель Ніньо перебиває:
«То все дрібниці.
Я запалюю так, що врожаї нищаться,
течії нітяться, вітри переходять на милиці,
не витримуючи мого натиску.»

Ель Кравчук хмикає:
«Обидва аматори.
Я свого часу на сцені так запалював,
Що полярникам на станції Вернадського
доводилося мастити пінгвінів
кремом від засмаги.»
Ель Падре мовчить. Замовляє самбукового змія,
дивиться на вогонь в чарці, ніби не розуміє,
це він освячує напій,
чи той проводить над ним літургію.
Після третьої,
його хрестик починає чекати звитяги.

Пляшки за спиною бармена
потроху стають вітражами,
Зібраними з лікерів, пісень, і дахів, що від'їжджають,
Принци потроху перетворюються на жаб, і
розчиняються у повітрі,
немов сир у баноші.
Священник повчає ель Ніньо:
«Хто риє яму чужому, собі її вириє»
Ель Кравчук вчить співачку
вимовляти «Любов» з правильним надривом.
У барі робиться тепліше
рівно на два приспіви,
на один ґудзик розстібнутіше
і на пів гріха танцювальніше.

Ель Падре кричить бармену:
«Усім по шоту!».
Вечір переходить на тональність інтимного шепоту,
ель Кравчук бере над співачкою шефство,
а у вухах
починає звучати The Ventures.
Оливки в мартіні обертаються так карколомно,
наче їх вигнали з монастиря
чи зігнали з пілона,
танці з повільних перетворюються на безсоромні,
а Бог усе бачить,
та вирішує не псувати вечір.

І коли, під світанок,
вони виходять з порожнього бару,
священник залишає по собі напівпусту тару,
ель Ніньо розчиняється у вогкому серпневому мариві,
а ель Кравчук
розпилює такий рівень романтичної феєрії,
що вранці двірники згрібатимуть із тротуарів
паєтки,
зламані каблуки
і серветки з телефонними номерами,
над містом ще довго висітиме
попередження про шквали,
та надмірну концентрацію повільних танців
у нижніх шарах атмосфери.

@mekkamoloka

#ГербарійМетафізичнихОсобистостей
#ГМО