Місячне зілля

Велетень Місяць наповну розплющив повіку.
Мірно помішує зілля барвистості снів.
В ньому кармінний пилок, що зі степу приніс,
Ледве помітні іскринки, і час, майже лікар.

І нудьгувати не будеш, не бійся заснути.
Під вайлуватими хмарами шлях прокладеш.
Через блаватки просотиться сонячний день,
Серед левади осяде на кущику рути.

Хочеш, підсипле супутників зоряним пилом?
Чи для всесильності краплі джерельні додасть?
Серед косиць, що сховала висока гряда,
Буде насичена дивом, що зірка впустила.

Зможеш зірвати чи потім постійно вертатись.
Врешті, строкате видовище сну лиш твоє.
Ранок дверцята туди обережно проб'є.
Та не віддятими з пам'яті будуть Карпати.

Легко над ними літати у миті дрімотні,
Зором орлиним чіплятися голок смерек.
А коли зливами осінь каміння пере,
Варто заглибитись там, де Сірет хвилі котить.

Велетню складно, усім догодив би охоче.
Тільки би злагода світ огорнула крилом.
Сліз би, з уламками суму, поменше лилось.
Певно, над плаєм дрозди теж про це нам торочать.

@literospletinnia

#оксана_приходченко