До людського втілення я була звуком.Словом, кинутим зопалу —    чи то Богом —сердитим і втомленим —на дружину (бо борщ несолоний);    чи громом —старим й некерованим —на людей, що присіли під градом;    чи спікером із трибуни,що вивчив напам'ять промову(промоутер — молодець);    чи фортепіано,по якому пробіглася миша;    чи самою реальністю —як насмішка над естетикою мовчання.До людського втілення я була вітром.Витирала бруд із коліс                           і сором з облич.Підмітала біодобриво листя.Сушила білизну.Зализувала рани,нанесені ультрафіолетовими стрілами.Допомагала спекатись спеки.Я псувала зачіски дамами й розчісувалаоптоволоконні поля.Іноді мені зривало дах —               і я зривала дахи      разом з шифером.Іноді я пустувала, іноді — билась в істериці.Іноді ловила панічні атаки              торнадами(мені жаль).До людського втілення я була пилом.Я пила радіоактивні випари Юпітера.Радо й активно штурмувала вакуум.Сіялась кварками по космосу.Лупо‌ю сипалася з розумнихмакітер зірок.Стукала в атмосферу:«Дозвольте зайти?»До людського втілення я була струмом.Істоти, які мене породили — доВсесвітні, голодні.Я тікала і ткала матерію,ковзала між зарядженими електронами,а творці шукали мене —свою голку в космічній копиці.Ці істоти пустóти пустотливо кусалигалактики за боки,поки діти боялися вовка.Я давала життя ШВЛй павербанкам,освітлювала найтемніші моменти —аж до смерті у зношеному генераторі.До людського втілення я була тінню.Тинялась услід за ідеєюпо онтологічних печерах Платона.Безвольно волочилась по земліне своїми ногами.Це було найтяжче з випробувань.    Я пройшла!Нарешті заслужила правовступити в людське життя!(не всі, правда, тести здалана відмінно,   а отже,матиму внутрішні батлий недоліки).Якісь (не)долікую,якісь заживуть до весілля,якісь прийму.Про щось шкодуватиму, щось виправлю,щось так і не зможу змінити.Я не буду ідеальною людиною.Я не обіцяю,що стану ідеальною людиною,але я буду старатися   стати гідною.Гідною твоєї любові.   Я йду!Шар за шаром нарощую тіло.По твоєму образу.                                 По твоїй подобі.Згодом скину русалячий хвіст,щоб іти по землі — впевнено й гордо.Не лякайся. Я поки здаюся Чужою,   але я — твоя.У мене будуть твої очі.Обіймаєш себе   (і мене),до перетиску капіляріввпинаєшся пальцями в плечі,стаючи менізахисною кліткою Фарадея.   Ридаєш.Спираєшся об стіну.Щулишся.Зменшуєшся.Розріджуєшся важким потом.Небо розріджується у колайдері.Кола йдуть                концентричними хвилямив поперек.Паніка липне до щастяглюоново.   Скоро твій біль ослабне.Скоро я свій забуду —як тільки переступлю порігу життя.   Твій поцілунок — посвятав людину.Сита і втомлена, я засинаюна твоїх руках,поки місто вже другу годину не спить під алярмою.До людського втілення я була звуком…Звук — перше, що я видалапісля.