До людського втілення я була звуком. Словом, кинутим зопалу —    чи то Богом —сердитим і втомленим —на дружину (бо борщ несолоний);    чи громом —старим й некерованим —на людей, що присіли під градом;    чи спікером із трибуни,що вивчив напам'ять промову(промоутер — молодець);    чи фортепіано,по якому пробіглася миша;    чи самою реальністю —як насмішка над естетикою мовчання. До людського втілення я була вітром. Витирала бруд із коліс                           і сором з облич. Підмітала біодобриво листя. Сушила білизну. Зализувала рани,нанесені ультрафіолетовими стрілами. Допомагала спекатись спеки. Я псувала зачіски дамами й розчісувалаоптоволоконні поля. Іноді мені зривало дах —               і я зривала дахи      разом з шифером. Іноді я пустувала, іноді — билась в істериці. Іноді ловила панічні атаки              торнадами(мені жаль). До людського втілення я була пилом. Я пила радіоактивні випари Юпітера. Радо й активно штурмувала вакуум. Сіялась кварками по космосу. Лупо‌ю сипалася з розумнихмакітер зірок. Стукала в атмосферу:«Дозвольте зайти?»До людського втілення я була струмом. Істоти, які мене породили — доВсесвітні, голодні. Я тікала і ткала матерію,ковзала між зарядженими електронами,а творці шукали мене —свою голку в космічній копиці. Ці істоти пустóти пустотливо кусалигалактики за боки,поки діти боялися вовка. Я давала життя ШВЛй павербанкам,освітлювала найтемніші моменти —аж до смерті у зношеному генераторі. До людського втілення я була тінню. Тинялась услід за ідеєюпо онтологічних печерах Платона. Безвольно волочилась по земліне своїми ногами. Це було найтяжче з випробувань.    Я пройшла! Нарешті заслужила правовступити в людське життя!(не всі, правда, тести здалана відмінно,   а отже,матиму внутрішні батлий недоліки). Якісь (не)долікую,якісь заживуть до весілля,якісь прийму. Про щось шкодуватиму, щось виправлю,щось так і не зможу змінити. Я не буду ідеальною людиною. Я не обіцяю,що стану ідеальною людиною,але я буду старатися   стати гідною. Гідною твоєї любові.   Я йду! Шар за шаром нарощую тіло. По твоєму образу.                                 По твоїй подобі. Згодом скину русалячий хвіст,щоб іти по землі — впевнено й гордо. Не лякайся. Я поки здаюся Чужою,   але я — твоя. У мене будуть твої очі. Обіймаєш себе   (і мене),до перетиску капіляріввпинаєшся пальцями в плечі,стаючи менізахисною кліткою Фарадея.   Ридаєш. Спираєшся об стіну. Щулишся. Зменшуєшся. Розріджуєшся важким потом. Небо розріджується у колайдері. Кола йдуть                концентричними хвилямив поперек. Паніка липне до щастяглюоново.   Скоро твій біль ослабне. Скоро я свій забуду —як тільки переступлю порігу життя.   Твій поцілунок — посвятав людину. Сита і втомлена, я засинаюна твоїх руках,поки місто вже другу годину не спить під алярмою. До людського втілення я була звуком… Звук — перше, що я видалапісля.