Кліше«Поетам всіх віків була потрібна Муза. А жінці хто потрібен, якщо вона — поет?»Ліна КостенкоНа початку було слово — байдуже, яке,будь-яка заглушка, аби не починати розповідь зі слова«вона».Забагато написано про жінку,аби досі отак прямо, без реверансів,дисклеймерів і тригерворнінгів,зачинати «нею» поезію.Хіба може щось у мистецтвібути банальнішим,заяложенішим за жінку? Займенник — за йменням:відсунь його мереживне забрало й зазяє в кожнім лиціпра-«вона», прото-«вона»;лемівський океан,що викида на острівці віршівпластикові уламки історій —«вона любить», «вона курить»,«вона танцює», «вона була» —відполіровані течіями,країв не складеш. Що на дні поростає родимками мушель,те не вмістить жоден віршований розмір,а перлина — всього лише шраму домі молюска.Говорити про жінку правду — поезія оверсайз,коли між тілом і тканиною історії стає свободи,аби не згадувати про форму.«Вона» занадто легко римується — саме туті варто замислитися, що щось не так. Глибоководні літературні течіїповертають навспак,і «вона» каже «я» —бульбашка голосу обернеться на березі перлиною,мовчанням у мові самоцвітів.На початку було слово,значення якого нікому було зрозумітий нікому сьогодні згадати.#самаНа фінал конкурсу у Храмі