лише 29 років (на час написання незалежність України була двадцяти дев’яти річна) молодість з присмаком крові, залитої в биту склянку,портрет нашого часу, що не втиснути в жодну рамку,сльози вперемішку з горілкою на палітурці про «Гуманізм» –це інтер’єр двадцять другого, радянський постмодернізм. наша молодість струнко стоїть на трьох тривких черепахах,часом їздить на скейті, хоч тріщини на коліщатах.їй солодко мріяти ввечері і гидко страждати вранці.вона не вірить, що ми ідіоти і майже всі поганці.молодість зіткана з льону хрещатими візерунками, вона душить себе огидою разом із поцілунками не тими вустами, неправильні люди і зовсім не ті слова.в чужих руках рушницею вбили навіть її солов’я. наша молодість пахне каштанами і шаурмою на контрактовій.її погляд впізнають в натовпі, бо він надто, бляха, відомий.вона співала елегії про славу й безсмертну волю, молодість була ще дитиною, коли їй вручили зброю. молодість вчать, як врізати ляпаса, аби себе захистити.як повсюди носити перцівку і виживати на останній крихті, не кричіть про «дружбу народів», бо вже завеликі втратиможе досить їй захищатися? краще вчіть їх не нападати. молодість розбивала коліна і шибки у вікнах судів, у неї скривавлені руки від зради чергових щурів. вона лиш пішла покурити, їй ще не скоро прощатись. молодість вірила в бога. знала – він буде вибачатись.@nesvidomo#духота