Згорнуся, як кров, на підлозі.Всохнуся на час безвод(ль)ний.Пильнуватиму насіння,щоби не розвіялося.Мірило сну підкаже,коли спокійно,коли снодійне піґулкою тишіподіяло."Оголюй коріння дужче", –нашептує темрява –"волога в мені, пий"."Вкопайся глибше у ґрунт", –невгаває день –"в землі вода є завжди". А мені б просто не рухатись, щоб не зрушити монолітне осердя,і поверхневі тріщини не стали внутрішніми,не вийшли за мальовані болем кордони. Озоново-бузинові крони,здається, сховають, підживлять. Аж ні - тут йдеться тільки про панування й підкорення. Захоплення варте захоплення. Інвазія - давня, як світ. Ще й слів не було,а вбивати повільновміли. Отак обростаю пилом, смогом і безвістю. Лахміттям нетлінної важкости,яку не струсити -потоками доцільних дотиків визбирати можливо, та де б узяти тисячороки на рівностояння?! Зомліли червневі бранці, наповнені спрагою. Обіручні незаземлені перехожі. Ці гарячі бульбашки важкого повітря. Сміються з мене. З такими тригерами, кажуть, не виживеш.З такими гирями, кажуть, не втонеш.Води не діждешся, кажуть, і взимку.@snih_n_g#сніг_на_голову#тата_пі