++на літературних фестивалях часто запитують: де ваші українські ремарки та гемінґвеї?їм відповідають: вони на позиціях, в окопах десь у Бахмуті чи біля Авдіївки.їм відповідають: вони на плацдармі лівого берега, вони штурмують посадки, сміються на заправках ОККО поїдаючи хот-доги, запиваючи сосиску фантою або спрайтом. але ніхто насправді не знаєде вони геніальні поети? де вони геніальні прозаїки?де, насправді, вони?а вони в чистилищі на землі. човгають ногами в болоті, йдуть крізь дощі,копають, збивають, чекають.вони засинають на небесах,засинають кладучи голову на мрії свої ніби на подушку. вони дихають та прислухаються ховаючись в лисячих норах в тріщинах-окопах. вони кладуть небо на свої плечі й всю важкість землі, своєї землі, несуть далі. і ніхто не називає їхні імена. поки вони живі вони нікому не потрібнікрім друзів та рідних,крім волонтерів та побратимів.і коли запитують: де ваші Нобелівські лауреати?відповідь очевидна: мертві. вони в землі за яку воюють поети з великими серцями, вони в землі дихають і відчувають той зв'язок поколінь де ворог один і той самий вже чотири сотні літ. лиш би не зупинився часу лік. лиш би вижив хоча б один. хоча б до весни. а там літо - там буде легше, як мінімум не так холодно. і коли небо стирає почерк, коли слова зникають, коли не пишеться, а лише відчувається,коли наближається…великі серця зупиняються. час зупиняється. в небі імена їхні називаються. Валерій Пузік#пузік