Вечір вичавлює сік із чорничних запасів,Глечик сметани не встиг небокрай заплескати.Спати лягайте, не бійтесь, нічник не погасне.Сон вже готує видіння веселі, строкаті.Хочете чути про чари чи справи звичайні?Щастя та смуток знаходять усюди причали. Їхні човни прибувають до серця зненацька.Добре, як є з ким радіти чи бурям пручатись.Гірка-нічник, що виблимує стокольорово,Це чарівний подарунок з далекого сходу.В ньому привільно казки караванами бродять,Я розповім вам одну, що про сили природні.Сонячний син, невсипущий, веселий Промінчик, Бігав по схилах, не знаючи втоми, зажури.Здалека гори, на диво блискучі, помітив.Доли, що поруч, вкривали узори ажурні.Дух авантюрний окутує пильність туманом.Так, що баюрами мчишся у справах незнаних.І хоч пригоди прикрасити можуть синцями.Та бездіяльність, буває, кривавіше ранить.Коло ставку осоки колихала Вітриця,Вербам заплутати коси могла непомітно.В час, коли ладно під зорями плесо іскриться,Промінь у мандрах до сяючих гір її стрітив.— Чи ти не знаєш секрет полум'яного краю?Вогнерозмаєм бескеди палають постійно!— Певно, Вулканова донька не спить, а все грає.Матір-гора відпочити давненько хотіла.Рушили разом на поміч Вітриця і Промінь.Град негараздів одну парасольку простромить.А як подвійна броня, то і вціліти змога.Правило це і для стін, як під обстрілом вдома.Швидко дійшли до скляної гори подорожні.Кулі з колиски злітають, виблискує скеля.— Донька у темені зовсім заснути не може!Тільки упевнено робить жаринки пекельні.Заколисати малятко взялася Вітриця,Листя у вальс увела, мелодійно кружляла.Промінь у ритмі своєму по небу носився —Мов майоріла з волошок та маків поляна.Очі заплющила донька під іскри кармінні.Як підросте, то й сама морок світлом замінить.Палахкотіти для всіх — не нагальна потреба.Бачити сяйво в собі — надважливе уміння.@literospletinnia#приходченко