Дуже дивна фантастика, лишила по собі суперечливі враження.Якби «Памʼять про минуле землі» обмежилася одним поколінням і зосередилася на водоростях і еволюції, вийшло б «Вознесіння». Вибір між особистим і колективним, формування конкретної людини як рушій історичних відкриттів і змін, загроза екологічного колапсу – і все це збурює загадковий імпульс із космосу. Місцями текст провисає через надмірне занурення в побутові деталі. Головна героїня – травмована (сюрпрайз!) і емоційно відчужена особа. Натяк на ненадійного оповідача в передостанньому розділі не допомагає. А найгірше – обірвані сюжетні лінії, що не отримують розвитку чи пояснення (тут, звісно, хотілося б із кимось обговорювати – причому тут НЛО, Вояджер, зникнення вченого в морі і так далі).Проте, за нестандартну пропорцію фантастики, філософії та психологізму, а також за натяк на часову петлю (ну це або вона, або галюцинації, що не виключено) – наче й лайк. Отак і підвисла, але ж добре, коли книга змушує подумати про щось за межами сюжету.