Друзі. Зустрічайте. Анатолій Логвиненко. Талановитий письменник з с. Подище. Має неперевершений стиль письма. Як віршів так і прози . Ну дуууже навіть його творчість мені імпонує. Я певен, що вам також дуже сподобається.

🤌🤌🤌🤌🤌🤌🤌🤌🤌🤌🤌🤌🤌🤌........... Те, шо я був красівий, ви вже знаєте... А ще я був дуже любознатєльний і любив мечтать, чим інколи доводив людей до білого каління.- Діду, а шо таке пагані слова?- Ну, напримєр лайка, прокльони, матюхи...- Дак ви ж з бабою лаєтесь, а ти ще й матюхаєшся? - А шобтвоюмать, чо ти причепився, хвилософ сраний?- Діду, а даси ризинки на рогатку?- Говна тобі на стахановській лопаті! Іди з очей! Я подумав трохи, і сам рішив, шо матюх, це частина мови, яка служить для зв'зку слів у реченні... У школі розказували про матріархат і патріархат. Тепер ламаю голову, а шо ж у нас у сім'ї? Тато слухається бабусю, мама тата, я вобще перед усіма гриву гну... Оце колись мама зробила пухову перину, з птиці пуху ж надерли. Мій любимий цвєт і розмєр! Дак ні, ти, Толю, спи на полу, торохти ребрами, а це братіку буде, він же меншенький. Ну малий у першу ж ніч стільки риби туди наловив, шо бабуся насилу винесла на просушку, тиждень сохло, і мухи не сідали... Таку вещ перевело! Да й попадало більше мені, бо я старшенький. Короче була б ср@ка, попружка найдеться. Шо в кого не спитаю, одне чую: "Не чогокай, одчепись!"А мені ж усе інтересно, все хочеться взнать... Ото дід Ігнат тільки й людини! І погомонить зо мною, і розкаже, і посовітує... Сидим з дідом, він пихкає самокруткою, я грушу гризу, бєсєдуєм.- Діду Ігнате, а ви давно курите?-А я балакать, ходить і курить научився в один день! Кахи - кахи... І вже веселішенько! А то ходиш, ніякий, як послідняк... Ото перше времня, як я поняв, шо в мене до Лєнки сильні чуства, трохи ще тушувався, краснів, наче Соньчині порічки, а Ігнат і каже:- Толю, хто ж так за дівкою ухажує? Стоїш, соплі жуєш... Треба напористєй! От ми було як на досвітки соберемось, да гармошка, да бубон... Дівки аж мліли!- Дак де мені того бубона взять?- А причому тут бубон? - Дак ви ж казали...- - Іди, Толю, додому! У мене од тебе голова болить... Ех, жисть пошла, як сандаль клеєний... Викинуть жаль, а новий дорого стоїть! Отак я і жив...