​​Стародавня історія



Надворі 1999 рік. Перефразовуючи Штірліца, я худо-бєдно закінчую історичний факультет. Більш-менш на п’ятірки, але на першому курсі отримав був трійку з історії стародавнього світу, яку читав покійний Павло Іванович Хавлюк, ветеран Другої Пунічної війни.

На п’ятому курсі цю трійку можна було перездати для червоного диплому. Ясна річ, ще раз вчити те, що про Єгипет епохи Нового царства ти давно забув, нікому не хочеться. І високі переговорні сторони зійшлися на тому, що проапгрейдити трійку до п’ятірки обійдеться в сорок літрів бензину.

Так от, археолог П. І. Хавлюк, автор безсмертної статті про те, що черняхівська культура не слов’янська, а поліетнічна з переважанням готського елементу, дав мені прекрасний урок емпіризму.

Прийшов я додому і кажу батькові:
— Хочеш, щоб у твого старшого сина був червоний диплом?
— Ну?
— Дай сорок літрів бензина.

Батько з виглядом «і це все?» дістав з гаманця два талончики по двадцять літрів. Приїжджаєш на певну заправку, даєш передоплачений талончик — і заправляєшся дев’яносто п’ятим.

Повертаюся до доцента Хавлюка, простягую талончики.
— Це що? — здивовано питає він.
— Бензин, — кажу.
— Молодий чоловіче, бензин — це рідина!
І не взяв.

Довелося знайти дві каністри, заправити їх, відвезти в гараж Хавлюку і перелити в його 200-літрову бочку.

— Оце інша справа! — підсумував він.

Старий знав, що в наші підлі і скупі часи вірити нікому не можна. Особливо студентам-трієчникам.