Пів монархічної держави за тварину родини непарнокопитнихВадим Карп’як зробив цікаве спостереження про знамениту фразу Річарда ІІІ в російському перекладі Вільяма нашого, Шекспіра: «Коня! Коня! Полцарства за коня!» — A horse! A horse! My kingdom for a horse!І зробив з цього кілька далекосяжних висновків про науку і мистецтво перекладу. Дискутувати про переклад — справа невдячна, але я спробую, бо ремарки Карп’яка (і ще більшою мірою ремарки його коментаріату) виказують певний спосіб думати про переклад, який здається мені не дуже корисним для перекладацької душі. Тема широка, але я спробую коротко.1Що був готовий віддати Річард за коня — королівство чи царство?Карп’як дивується, чому український перекладач Шекспіра Борис Тен віддає за коня царство, а не королівство, адже в Англії не було царів, були королі.Що не так у цьому подивуванні? Річ у тому, що це показовий приклад буквалізму. Ми маємо справу з художнім твором, і царство в перекладі — це метафора влади, фігура мови, а не конкретно-історична монархія. В деяких контекстах різниця між царством і королівством має значення (пор. бібл. Книга Царів — Книга Королів), але бігме не в цьому. 2Скільки царства був готовий віддати Річард ІІІ за коня?Тут ще цікавіше. Російський переклад віддає пів царства. Український Бориса Тена — все царство. Карп’як виводить з цього аж цілу характеристику Річарда III: «В критичний момент він готовий віддати всю владу за коня, чи тільки частково поділитися нею? Це принципово по-різному характеризує персонажа. І це те, за що я давно не злюбив російські переклади — надто вільне трактування оригіналів», кінець цитати.Це яскравий приклад overinterpretation. В цьому контексті, всередині цього епізоду, всередині емоційної репліки персонажа між половиною царства і всім царством немає абсолютно ніякої різниці. It just makes no difference — смисл у тому, що Річард ІІІ готовий віддати за коня дуже багато. Річ зовсім не про те, скільки саме він готовий віддати — 100 відсотків чи тільки 50. Це емоційна репліка, а не пропозиція політичного бартеру.Мало того, вживаючи слово полцарства, перекладач (а він, між іншим, нобелівський лауреат з літератури) піднімається в архетипну, фольклорну площину — це дуже нетривіальний хід. І в цій площині мова влаштована так, що полцарства — це більше, ніж всё королевство, читайте Проппа.В підсумку це дає химерне і контрпродуктивне уявлення про «точність» перекладу. Це ніби пред’являти, що у Маршака кораблі вирушають из ливерпульской гавани всегда по четвергам, а у Кіплінга — weekly from Southampton, і на цій підставі вважати Маршака «поганим» перекладачем. Формально ти правий: Ліверпуль — не Саутгемптон, але переклад — це про щось інше. «Вам може не подобатися мій метод, але він — метод», казав інший класик. Там, де Карп'як бачить надто вільне поводження з оригіналом (Лукашу розкажіть), я бачу, як перекладач знаходить найсильніший з теоретично можливих ходів, гросмейстерський.3Ну і на десерт ще більш невдячна думка про російські переклади, які колега Карп’як «давно не злюбив».Думка моя адресована молодим перекладачам, старих уже не врятуєш: перед тим, як вдаватися до virtue signalling і гамузом засуджувати російські переклади як такі, переконайтеся, що ви переграли російського перекладача тієї книжки, яку ви переклали українською. Бо перше без другого у старі часи називалося шапкозакидательством — воно дешеве.