Логіка розвитку потенційної ядерної ескалації та припущення щодо ініціаторів військової ескалації

Поспішне озброєння двох блоків — Росії та Китаю з одного боку і Європи зі США з іншого, — є логічним завершенням розгортання економічних суперечностей, успадкованих ще з часів XX століття і тепер таких, що розвиваються у новій ітерації.

Я присвятив не просто багато, а більшість текстів останнього року саме опису й розкриттю цього процесу.

Логіка розвитку військової та ядерної ескалації буде неминучим частковим наслідком розвитку згаданих суперечностей, тому, а також зважаючи на її, так чи інакше, цікавий характер, варто звернути на це питання увагу.

Передусім варто звернути увагу на поточний баланс сил і динаміку економічного розвитку країн та блоків.

Почнімо з Європи.

Європа прискорено мілітаризується, а її економічний потенціал значно перевищує потенціал Росії — 18,8 трлн дол. ВВП проти 2,6 трлн дол.

Ці оцінки, будучи об’єктивними, водночас не відображають реального обсягу ресурсів, які сторони мають у своєму розпорядженні.

Праця росіянина значно дешевша за працю середнього європейця. Це не лише спотворює оцінку ВВП, а й визначає вартість мобілізації, виробництва техніки, ремонту тощо.

Проте загалом Європа має значний промисловий потенціал і високий рівень соціальних видатків, а отже — і рівень споживання.

У разі війни різке скорочення соціальних видатків значно зменшило б споживчий попит і зрештою вивільнило б робочу силу з виробництва.

Дуже «корисною» для бізнесу була б певна торгова війна, оскільки вона підвищує інфляцію та скорочує споживання, що за належних зусиль призводить до появи армії робочої сили та загального здешевлення праці.

Дешева робоча сила є не чим іншим, як: скороченням витрат; армією безробітних, яка опосередковано посилює військовий сектор, оскільки частина кадрів неминуче перетікає туди, а їхні місця займаються вивільненими масами працівників; мобілізаційним ресурсом.

Це класичний військовий механізм.

Росія, безумовно, може — і в разі війни вдасться — до таких заходів, оскільки це визначається не стільки рішеннями урядів, скільки необхідністю, яку вони змушені приймати. Проте вона перебуває на нижчому щаблі міжнародного поділу праці, а вартість праці середнього працівника також значно нижча. Це скорочує її військовий ресурс.

Крім того, сучасна російська промисловість схожа на підбиту хвору ворону — вона далеко не головна в царстві птахів, а власний організм підводить її щоразу, коли їй трапляється падаль.

Тут ми підходимо до питання історичного темпу та дистанції.

Поточний ядерний і військовий арсенал Росії становить серйозну силу, проте РФ не може постійно його примножувати через відсутність необхідної економічної бази.

Її нинішній арсенал — це спадщина багаторічної роботи економіки СРСР.

Росія й близько не наближається до економічного (відносного) паритету з СРСР. Вона потерпає від кризи; якщо висловлюватися шаховими термінами, вона потрапила у «вилку».

Поточна економічна криза може бути розв’язана двома шляхами:
а) стримувальною політикою «економічного наркозу» — високими ставками та уповільненням економічної активності на тлі високих державних видатків на підтримку війни;
б) нарощуванням боргу, що спричинить стрибок інфляції, підтримає військове виробництво, але вдарить по споживчому ринку та значній частині бізнесу, не пов’язаного з військово-промисловим комплексом.

У першому випадку Росія ще більше відставатиме за темпами розвитку, у другому — підірве власну економіку ще до початку великої війни.

Європа ж, своєю чергою, перебуває на тому етапі, коли економічну перевагу ще можливо конвертувати у військову.