Громадянська війна в республіканських лавах?

У заголовки потрапила історія співробітників Heritage Foundation, які перейшли до команди фонду Пенса. Масові звільнення пов’язані зі зсувом аналітичного центру від поміркованих позицій до крайніх трампістських. Тут The Hill «рубає» — мовляв, розгоряється внутрішній конфлікт. Але видання не зчитує підтексту: ще одна велика інституція пішла шляхом USAID, функції якої передали іншій, радикальній організації республіканців-трампістів. Тобто в політичному тренді нині саме крайні праві, які поступово підпорядковують собі порядок денний. Безглуздо заперечувати спротив — він існує, але має косметичні відмінності, тобто є формальним. Пенс, як і Трамп, трактує Китай як ворога номер один, підтримує військові союзи США в Тихоокеанському регіоні, що оточують Піднебесну кільцем. Росії відведено другорядну роль подразника. Інструмент боротьби — санкції. Тут уже є відмінність: Трамп вийшов за межі санкцій, розпочавши захоплення російських танкерів. Саме це відрізняє політику радикалів від поміркованих республіканців — останні відстають від часу. Світ перебуває в кризі, буква закону більше не є аргументом, суперечки вирішують авіаносці та наземні дивізії. Це відбивається навіть у кейсі Heritage Foundation: організація системно дрейфує вправо на тлі структурної кризи. Тобто відбувається лише ідейна трансформація пропагандистської машини, за підсумком якої вона стане зручною для нових замовників. Сам конфлікт — це класична внутрішньопартійна розбірка за контроль над контрактами та державним апаратом. Громадянська війна — міф. Це суперечка щодо інструментарію розв’язання кризи. Ідеологічних відмінностей між учасниками немає: традиційні цінності, пільги для великих корпорацій, посилення військової присутності США у світі — усе це співзвучні тези програм обох сторін. Відмінності між ними лише методологічні:помірковані — це форма неоліберального адміністрування, м’якшого й формалізованого, як у період розквіту американського лібералізму, тобто після 1991 року. Радикальні республіканці — це реакція на розпад того самого порядку, встановленого після краху СРСР, тобто відкат до Холодної війни та управління жорсткою рукою,яка підпорядковує союзників власному курсу, запроваджує цензуру й мобілізує внутрішню громадськість у спробі розв’язати кризу власної системи. Моралізаторству тут місце в заголовках обох сторін; у реальності ж існує лише боротьба еліт із спільним курсом, але різними методами.