Ще трохи про чорношкірих монархів, бо не самим Хайле Селассіє. Через міжнародну мережу торгівлі людьми, вихідці зі Східної Африки потрапляли на Індійський субконтинент. Там вони приймали нову віру, діставали нові імена і тим самим знищували сліди свого точного походження. Очевидними ознаками залишалися лише чорна шкіра та нове “прізвище” на честь пункту відправлення – Хабші, тобто абіссинці. Ці хабші зазвичай були язичниками і в рабство потрапляли через своїх ефіопських християнських сусідів. Натомість зараз термін “хабеша” використовується саме для амхарців і тиграй — світлошкірих християн з північного нагір'я Ефіопії. Рукн ад-Дін Барбак-шах, султан Бенгалії (1459–1474), активно залучав хабші до своєї армії. Якщо на початку його правління там було близько 8 тисяч чорних рабів, то на час смерті Барбак-шаха це число зросло в 2,5 раза. Це була досить солідна чисельність: в Індії тоді воювали військами по 20–30 тисяч солдат, хоча ці оцінки далекі від аптекарської точності.Система військового рабства дозволяла невільнику за певних умов підвищувати свій ранг та навіть здобувати свободу і займати почесні місця при дворі. Разом з чисельністю зростав і вплив цих людей, і часом вони діяли всупереч меті, задля якої їх купували. Син і наступник Барбак-шаха Шамс ад-Дін Юсуф-шах (1474–1481) намагався обмежити привілеї хабші, але без особливого успіху. Натомість він залучив до палацової варти ще п’ять тисяч бенгальців на противагу загонам африканців. Юсуф-шаху пощастило померти своєю смертю, а ось його дядя Джалал ад-Дін Фатіх-шах став жертвою придворних інтриг і в 1487 році був вбитий абіссинським євнухом, що взагалі-то мав його охороняти.Цей чорношкірий заколотник заснував правлячу династію Хабші і увійшов в історію як Барбак-шах II. Втім, то не був період розквіту та стабільності, бо державні перевороти в абіссинській Бенгалії траплялися навіть частіше за мамлюкський Єгипет чи сучасну республіку Бангладеш. Сам Барбак-шах II правив лише пів року. Встиг викарбувати монету зі своїм іменем, впасти у параною та стратити кількох “співвітчизників”, яких підозрював у заколоті, а потім справно помер від рук іншого чорного бунтівного воєначальника.Його вбивця та наступник, відомий як Фіруз-шах III (1487–1489), став найуспішнішим хабші. Про нього залишилися схвальні відгуки хроністів. Він відзначився великим будівництвом і залишив після себе, зокрема, вежу Фіруз Мінар в Гаурі, зараз індійський штат Західна Бенгалія (фото). Фіруз-шах III навіть помер з природних причин, але це не точно.Трон перейшов до його ніби-то – історики сперечаються – сина, який був заюним для керування державою, тому Бенгалію тимчасово очолив регент. Тимчасово, бо вже наступного року і регента, і малолітнього султана вбив черговий африканський заколотник, який очолив Бенгалію під ім’ям Шамс ад-Дін Музаффар-шах.Новий султан проявив старанність у репресіях, зборах податків і скороченні платні солдатам, чим заслужив неабияку непопулярність. Протримався на троні він лише три роки і загинув, коли його палац атакували загони повстанців.Один із лідерів бунтівників, колишній візир Музаффар-шаха, посів місце свого начальника. Маючи арабське, а не африканське походження, він вирішив від гріха подалі покінчити із цим дайвьорсіті: усунув хабші з усіх керівних посад і поступово витіснив з Бенгалії. Африканці переселилися на північ Індії, а потім південніше – в регіони Декан та Гуджарат, де знов почали дертися вгору кар’єрними сходами.