І раз ми згадали Боба Марлі, то варто поговорити і про трансатлантичні зв'язки Ефіопії. Марлі, як відомо, був послідовником растафаріанства — релігії, у якій імператора Хайле Селассіє шанують чи то як втілення Бога, чи то як Месію, чи то просто як авторитетну постать. Виникла ця релігія на базі пророцтва чорношкірого ямайського провідника Маркуса Ґарві про те, що невдовзі прийде чорний король і настане рай на землі. Саме цим чорним королем і став Хайле Селассіє, який зійшов на трон у 1930-му. Власне слово "растафарі" походить від "Рас Тафарі" — його титулу та імені до коронації.Подібну історію виникнення растафаріанства можна прочитати у багатьох джерелах, і я сам донедавна уявляв її саме так. Але такий сюжет викликає одразу кілька запитань. Якщо перші растафарі чекали на коронацію імператора, то чим саме їх не влаштовувала тодішня імператриця Завдіту? Чим не підходили десятки — якщо не сотні — історичних керівників африканських вождівств, королівств та інших політій? І зрештою чим саме Ефіопська Імперія була привабливішою за тодішню Ліберійську республіку, якою також керували чорношкірі еліти, а за конституцією навіть досі білі не можуть отримати громадянства?По-перше, виявилось, що сам Ґарві, схоже, ніколи — ані письмово, ані усно — не пророкував прихід чорного короля — принаймні, цьому немає жодних підтверджень. Про короля говорили інші чорні християнські проповідники, але це їхнє месіанство було радше загальною метафорою, ніж точним прогнозом приходу до влади чорношкірого правителя. Якщо подивитись на політичну карту тогочасної Субсахарської Африки, то простір для буквального прочитання "чорного короля" був дуже вузький. Незалежних держав фактично було дві, і лише одна з них була монархією — Абіссинія. І вона, до речі, посідала особливе місце в культурі чорних християн Північної Америки. По-перше, Ефіопію згадують у Біблії. По-друге, ефіопські імператори ведуть свій рід — звісно ж, за ефіопською версією — аж від самих царя Соломона і цариці Савської. Порівняно з цим молода ліберійська майже демократія має куди коротший і менш міфологізований лор.Ґарві також часто згадував Ефіопію у промовах. І якщо до країни він виявляв пієтет, то імператора гаряче критикував за ставлення до підданих і неналежну підготовку до війни з Італією — не дуже схоже на те, як проповідник говорить про бога чи месію. Власне, уявлення про надприродну сутність Хайле Селассіє формуються вже після його коронації і лунають з вуст інших чорношкірих проповідників — тих, кого згодом вважатимуть першими растафарі. І оскільки таких проповідників було чимало, то в растафаріанстві утворюються різні течії, які відрізняються зокрема правилами поведінки чи поглядами на природу Хайле Селассіє.Сам Маркус Ґарві був досить яскравою постаттю: чорний націоналіст і сепаратист, він відсидів два з половиною роки за шахрайство, дружив з ККК, зневажав євреїв та називав запроданцями тих чорношкірих активістів, які виступали за расову інтеграцію. Він не був растафарі, але як активіст руху повернення в Африку суттєво вплинув на світогляд растафарі, зокрема на сприйняття Африки як Землі Обітованої. Для багатьох растафарі він досі є авторитетом.Репатріація нащадків рабів цікавила не лише цих самих нащадків. Цим питанням опікувались і люди зі світлішою шкірою зі США та Британії. Так на карті Африки постали Ліберія та Сьєрра-Леоне — спершу як колонії, а згодом і як незалежні держави. 1919 року Ґарві заснував в Штатах судноплавну компанію з чорним персоналом і чорними акціонерами, яка мала полегшити перевезення людей та вантажів між США, Карибськими островами та Африкою, але та закрилась за кілька років на тлі його арешту і та фінансових скандалів.Далі буде📷 Маркус Ґарві (справа) у формі "Тимчасового Президента Африки", яким він сам себе проголосив, під час параду в Гарлемі, Нью-Йорк, 1922 р.