Іноді я люблю грати в шаради зі світом. Загадувати щоб мені показали щось як знак.Я йшла вечеряти, нагуглила поруч з готелем ресторан традиційної польської кухні і рушила в шлях. Я була занурена в думки, тож про знаки забула. Коли прийшла по карті, ніяк не могла знайти де ж це місто. Перечитала всі вивиски, передивалась уважно карту, немає...аж раптом, я побачила, що вивіска є і я на неї дивилась разів десять. Отже знак перший - я не помічаю щось, що прямо у мене під носом.Поки очікувала їжу, зробила чекін на літак і згадала, що по дорозі, я таки зробила одне фото. Відкрила. Роздивляюсь. Розмазані силуети людей, а в брамі карета. Вежа як символ захисту й контролю. Це про межу між всередині і зовні, між дозволеним і небезпечним. Такі вежі завжди будували не для краси, а щоб стримувати, відсіювати, вирішувати, хто проходить. Психологічно - це наші внутрішні захисні механізми, правила, ролі, соціальні рамки.Брама - момент між "вже не так" і "ще не інакше".Я зараз не всередині старої системи, але й не зовні її повністю.І саме в таких проміжних точках з’являється дивне відчуття яке наче без часу і простору. Не скажу, що комфортно.Люди в русі розмитіІндивіди неважливі, важливий потік. Система пережовує особистості, залишаючи лише рух. Люди - тимчасові, прохід - постійний. Дуже сильний екзистенційний мотив.Карета - спокуса романтизувати минуле, традиції, "як було правильно", навіть якщо вони давно не відповідають теперішній реальності.У цілому вийшло фото про перехід між епохами, станами і внутрішніми ідентичностями.Про те, що ми всі постійно проходимо через чужі арки, збудовані не нами, поруч старі карети - родові, культурні, психологічні сценарії і ми вирішуємо, чи хочемо грати в це далі чи зробити перехід.А ви граєте в такі шаради зі світом? Якщо так, то яке останнє фото чи картинка в вашому телефоні ?