Про профдеформацію.

Цікаво, але мені вже майже не цікаво дивитися нові бренди на щоденній основі. Напевно, це професійна деформація. Натомість мені дуже цікаво заходити в нові магазини, дивитися, як вони працюють із клієнтом, який там сервіс, ремонт, атмосфера, мерчандайзинг. Сам одяг для мене вже існує більше в цифрах. Перед кожною баїнг-сесією в мене кілька тижнів підготовки. І це майже повністю аналітика: продажі, пошук брендів, схожих на ті, що вже показують результат, цифри, цифри, цифри. Колись мене захоплювали історії брендів, дизайнери, концепції. Зараз усе простіше: проходить по аналітиці — цікаво. Не проходить — взагалі по-ху-й. А вже під час самого відрядження я максимально сфокусований. За ці жалюгідні п'ять днів між десятками зустрічей я із задоволенням бігаю всюди, куди покличуть, стукаю в усі двері, знайомлюся з людьми, дивлюся нові місця. Але якщо чесно, робота баєра дуже швидко вбиває романтику до самого одягу. Колись я купував журнали, збирав гроші, щоб поїхати бомжувати в Прагу, але зате купити собі Carhartt. Передивлявся всі нові колекції, захоплювався дизайнерами, годинами читав про бренди. А зараз усе зводиться до двох питань: стильно чи ні? Продам чи не продам? З власним стилем ще простіше. Я можу просто взяти будь-які речі в NEWBORN K і швидко скласти класний образ. Раз на рік, може, й довго думаю, що вдягнути. А вцілому - по-перше, у мене вже давно все ахуєнне. По-друге, мені таааак впадло продумувати у що я одягнусь, ви собі не уявляєте. Мабуть, так відбувається з будь-якою пристрастю, коли вона стає твоєю професією. П.с. Чи міг я тоді, купуючи купу речей у секонд-хенді на зарплату із заводу умовно 20+ років тому, уявити, що саме так виглядатиме моя кар'єра?