Мені тут прилетіло нескромне питання, можливо трохи нетактичне, але максимально щире: «Слухай, а як у вас із особистим життям? Невже у вас є жінки, яких пестять руки, що цілий день порпалися... ну, ви зрозуміли в чому?»Відповідаю всім цікавим одразу: так, у нас є дружини, чоловіки, коханці й коханки. І ні, робота в морзі не перетворює нас на бездушних роботів чи маніяків. Ми звичайні люди, просто з дещо специфічним «офісом». Хоча, не буду приховувати, професійна деформація штука тонка, іноді так і хочеться накрити свою жінку ковдрою з головою... Жартую, звісно! Сподіваюся, мій чорний гумор вас ще не злякав? 😁Насправді робота залишається за порогом секційної зали. Ти знімаєш закривавлені рукавички, миєш руки (дуже довго і ретельно, повірте) і все, тумблер перемикається. Вже за годину ти спокійно обіймаєш кохану людину або п’єш каву, навіть не згадуючи, що зранку розбирав чийсь органокомплекс на запчастини. Мозок просто навчився розділяти «об’єкт дослідження» і «справжнє життя».І ще один міф, який пора спалити: морг це не збіговисько похмурих бородатих мужиків. У нас повно дівчат, від яких неможливо відвести погляд. І ці самі «тендітні ручки» без жодних проблем витягнуть органокомплекс за Шором або перевернуть гнилий труп так технічно, що будь-який качок позаздрить. Але зустрівши таку красуню ввечері в кафе, ви нізащо в світі не здогадалися би, чим вона займалася сьогодні вранці.Тож викиньте свої стереотипи на смітник. Лікар не має статі - принаймні до кінця зміни. А руки... руки у нас зазвичай значно чистіші, ніж у багатьох «білих комірців».