#theytoldme

Так... Друга година ночі. Я знаю, що ти хочеш почитати про зефірки. В 1960-их в Стенфорді проводили тест із зефірками. Дітям 4-5 років казали: "Одна зефірка зараз, або 2 через 15 хв". Ну, і потім відслідковували дітей дохуя років, і зробили висновок, що ті, хто вмів чекати, були успішнішими. А в 2018 році повторили тест в Нью-Йорку. Тільки цього разу взяли більшу вибірку, і детальніше пропрацювали соцдем. Типу, досліджували освіту матери та дохід сім'ї. І хоп-хей лалалей — щось вже і нема особливо зв'язку між вмінням відкладати та успіхом. Принаймні в підлітковому віці — дослідження ж 7 років тому було. ---Тут є дві цікаві гіпотези. 1. Діти вчиняють логічно. Тобто, якщо вони знаходяться в нестабільному середовищі — то частіше краще з'їсти зефірку. А якщо в їхньому середовищі обіцянки виконуються — то частіше чекають. 2. Вирішує не стільки сила волі, як поєднання СВ і середовища. ---В будь-якому випадку психологія пиздець яка молода наука. Імхо, ми ще дізнаємось купу всього цікавого завдяки AI, бо тільки він може: - дослідити дійсно багато факторів- відслідкувати великі вибірки - запропонувати ланцюжки кореляції-залежності. Тобто, в сучасних дослідженнях досить часто є оцей прикол — ми вивчили якісь записи, з них знали, що були червоні яблука і зелені. Червоні яблука в середньому підкидали вище, значить червоний краще літає.Це можна вирішити за допомогою AI

Мабуть, треба пояснити:) Я не знаю, що там за скандали і з ким... Мені просто трапилась згадка цієї події і захотілось подумати про це. Люди, які купують книги — люблять книги. Зрозуміло, що "читачів" набагато більше. Мені випало прочитати дохуїще творів саме на телефоні. Але коли ти купуєш книгу — ти хочеш саме книгу. І той же Гаррі Поттер від абабагаламага існує в двох форматах — за 400 грн, і за 1000 грн. Перший просто книга, інший з класними ілюстраціями (гляньте якось, вони класні). І дорожчу версію купують, бо вона в 10 разів візуально приємніша. Так само з вінілом. Зрозуміло, що слухати музику з телефону краще, зручніше, блаблабла... Але фішка вінілу не в зручності. Фішка у відчуттях. У рухах. У зусиллях. Так от... Коли ви в книгу, яка є об'єктом творчості, додаєте щось, що дешевить цей об'єкт — ну, це спірне рішення. Типу, я розумію, що видавництву може бути вигідно не платити ілюстратору, а хуйнути ШІ-картинку. А ще вигідно папір гірший дати. І тонший. І літери дрібніші, щоб більше тексту влізло на сторінку — менше листків. Але може люди купують книги не заради економії?

А... І щоб депутати не були "оці кончені хуї" — не голосуй сракою.В депутати люди йдуть або щоб рішать вопросіки, або за владою. Інакше вони в політиці не виживають. З рішалами ти нічого не вдієш, а от ті, хто спраглі до влади – вони якраз тобі потрібні. Бо вони зроблять усе, що треба їхнім виборцям, якщо ці виборці їх підтримають. Це і добре, і погано. Бо виборці хочуть всякої хуйні – все бесплатно і нічого не робить. Тому ідеальна тактика, імхо, це знаходити своїх однодумців, обʼєднуватись з ними, вибирати і просувати свого депутата, як свого представника, контролювати і взаємодіяти зі своїм депутатом. Так, це нелегко. Бо твій депутат буде проти 20 депутатів від "народу" і "рішал", але... Але він буде за тебе, поки ти даєш йому владу. Коли постане питання (а воно точно буде) – "10к доларів на місяць" чи "голосувати, як хоче мій виборець", то твоя підтримка має бути більша за ці гроші. Бо а як інакше? Звідки має взятись мотивація просувати твої тези, якщо ти не вписуєшся і навіть пасивно не підтримуєш? На шо має жити партія, якщо її не спонсорує олігарх? Але що я понімаю, звісно

З приводу всякої childish фігні та іншого дешевого шопінгу... Імхо, тут ще питання власної суб'єктності. Де ти не об'єкт (над яким вчиняють дію), а суб'єкт, який може вирішувати, які дії вчиняти, а які ні. Типу, припинити війну ти можеш? Самостійно — ні. Купити нову автівку — складно або навіть неможливо. Схуднути? Треба пару місяців хоча б займатись і контролювати харчування. А купити лампу в пляшку? Та запросто. Це всього лиш 300 грн, які в тебе є, бо ти — доросла людина, яка ці гроші заробляє. Ти їх не отримуєш просто так. Ти ходиш на роботу, робиш там роботу, тобі платять гроші за цю роботу. І ти вирішуєш, куди ці гроші витрачати. Точніше не так... Ти приймаєш серію рішень. Чи можеш ти на ці гроші купити квартиру? Так чи ні? Чи можеш ти на ці гроші купити автівку? Так чи ні? Чи можеш ти на ці гроші купити суші? Такні? І зрештою ти доходиш до 300 грн на лампу для пляшки. І той ендорфін чи хз що, який ти отримуєш за цю покупку — це нагорода за прийняте вольове рішення. Але що я понімаю

І тут проблема в категоричному мисленні. От чувак впевнений, що якщо в людини q6 за 2.5 ляма гривень — то все, в метро не поїде. Що неправда.Якийсь відсоток поїде. Купуєш собі квартиру на мінській чи на контрактовій в новобудові і їздиш вдень в ЦУМ дивитись кіно на метро. В чому, блять, проблема? Це лиш один кейс. А варіантів тисяча. Приїдь в дев'ять ранку до Лісової, Житомирської, Героїв Дніпра чи Харківської — подивись, якими там автівками все навколо запарковано нахуй. Зрозуміло, що є культура "живу в їбенях, читай новочерські липки, їжджу в їбеня, то краще автівкою, ніж хуй пойми як". Як існує і культура "в мене двоє дітей 1 і 3 роки, мені пиздець як незручно в метро". Яка взагалі не про вартість автівки...Але існує і інша культура — "живу на оболонський липках, то і офіс в мене буде на оболонський липках, а на q5 може 2 рази в місяць поїду на зустріч і 4 рази в скаймол на закупи". Є культура "я заробив собі на синій паркетник, і люблю льотати, мені по кайфу годину їхати", а є культура "орендую квартиру на тій гілці метро, на якій офіс, і я їбав працювати, якщо офіс не на метро". Люди різні, їх узагальнити складно. Треба розуміти відсоток людей, які приймають той чи інший вибір. Але...Але якщо вибору нема, то буде як завше — чому нема велодоріжок, бо ніхто не їздить на великах, а чого ніхто не їздить, бо нема велодоріжок;)

Так, почнемо з бази:- в людей є різні ситуації, - в різних ситуаціях треба застосовувати різні інструменти,- різні інструменти теж мають свої особливості. Ну, типу, мікрокредит у лудомана і кредит на закупку бізнесом трендового сезонного товару — це кредити, але різні ситуації та різні умови. Отже, якщо взяти розстрочку від моно, то вони пишуть, що вона без комісій і переплат, тобто умовно безкоштовна. Ви не платите прямо за те, що користуєтесь грошима, які належать монобанку. Якщо у тебе ситуація — нема грошей, нема стабільного доходу, нема надії, що завтра буде — то це навіть не фінансова грамотність, а здоровий глузд "не брати в борг у банку".Якщо ж у тебе умовно зарплата 15к... Ти можеш купити собі 2-3 речі по 1000 грн, в принципі, на "вільні" гроші. А можеш ці платежі "запланувати" розстрочкою. З точки зору бюджетування — краще стабільні регулярні витрати, ніж разові хаотичні покупки. Так, в тебе є борг. Але це дуже чіткий і простий борг. Як податки чи комуналка — ти знаєш, скільки і коли треба заплатити. Тому виділити собі 1000 грн на розстрочки на місяць і не виходити за цей ліміт — це цілком адекватна поведінка. Іноді мені навіть здається, що стабільні витрати більш дисциплінують і спрощують життя. Типу, ти знаєш, що в тебе 15к. 8 на квартиру, 4 на їжу, 1к на проїзд, 1к на розстрочки одягу, 1к на розстрочки всякої хуйні. Бонуси, премії і підвищення — на краще життя. Типу такАле знову ж таки — люди різні. Комусь психологічно краще відкласти, комусь краще купувати одразу, комусь взяти кредит, а комусь позичити у друзів. Комусь краще не купувати взагалі. Розстрочка це лиш один із механізмів управління своїми фінансами. І доволі непоганий, імхо.

Мені здається, що осуд тої людини, з якою зраджують — це наслідок моделі стосунків. Типу, от дивись. Можна в стосунках ставитись до іншої людини, як до клієнта. Умовно, як Київстар до клієнтів. Ми надаємо послуги, розраховуємо на ваші гроші. Ми готові змиритись, якщо ви платите, ще й водафону, але повністю перейти — не дуже це ок. Наша задача вас утримати. Конкурентів ми ненавидимо. Особливо, якщо вони демпінгують. З цієї моделі стосунків — і фрази на кшталт: "мужика треба нагодувати, щоб ніхто інший не годував". Можна підходити інакше. Як до партнера по бізнесу. Власне, законодавчо шлюб так і закладається. Як партнерство в рівних долях. Хоча можна і домовитись про інше. Але якщо це партнер по бізнесу із обмеженнями на вхід в інші компанії... І він почав вкладати в інших... Тоді це хуйовий та ненадійний партнер. В тебе є зобов'язання перед мною — ти їх порушуєш. Це призводить або до розірвання партнерства, або до зміни умов. Інші компанії мені нічого не обіцяли, вони діють в межах законодавства заради власної вигоди. Більше того, можливо, інша компанія буде процвітати набагато краще, ніж наша. Отако