Від ейфорії «він удома» до зриву на рівному місці пройшло 5 днів🫠

Сьогодні разом зі мною розвалюється квартира — протікає кавова машина, зняли той новий матрац ще ремонтувати перекладини в ліжку. А мене накриває відчуття, що його відпустка — дуже швидко кінечна, і мені далі лишатись самій в Києві.

І якщо їхати навіть тимчасово з Києва — то сама. Якщо думати, що робити тут — то сама. Нічого нового, тут поки полегшення не видно.

Ну і власне поки я маю у кого на руках розвалитися, розвалююсь.
Бо заїбалась я від такого життя знатно. У нас скоро 3-тя річниця стосунків, і до мене починає доходити, що отак ми разом живемо 3 роки — від відпустки до відпустки.

Ну і ще прошу вас грошей на збір — хлопцям на наступну позицію заходити пішки 5 годин.

З власними речами, продуктами і частиною обладнання. І їх пластини в броніках зараз по 7 кг — прикиньте на хвилинку як це.

А я хочу для групи купити 3 комплекти пластин у броніки з загальною вагою в 2 кг. Хлопці зможуть між собою мінятися — і ті, кому заходити на позиції, хоча б трохи матимуть комфорту. Тобто фізичного полегшення.

[комфортний захід на позиції, про що я пишу блядь]

Це не зброя, це турбота. Мінімальна турбота про тих, про кого ви зараз читаєте новини на Лиманському напрямку і в операції «Вівальді».

Будь ласка, дайте грошей і поширте збір. Прошу дуже🥹

https://send.monobank.ua/jar/6N7kmgmaji