Привіт! Сьогодні в нас історія про те, як молоді харківські митці, які до 24 лютого 2022 залишалися здебільшого російськомовними, після повномасштабного вторгнення кардинально переглянули свої погляди на мову творчості."З першого дня це був шок, злість, біль, відчай і 100-відсоткова русофобія", - розповідає співорганізатор харківського Літературного Слему Артем Ельф. Певний час він залишався на своїй Північній Салтівці, аж поки життя там не стало зовсім нестерпним. Разом з дівчиною на приміських електричках на початку березня вирушив до Полтави. Каже, що місто, де значно більше у повсякденні говорять українською, ніж у Харкові, справило на нього вплив."Я став більше замислюватися про те, що творчість - це спадок, який залишиться навіть після моєї смерті. Особисто я точно хочу бути представником української культури і збагачувати саме її”, - розповідає Фрідріх Швальбе. Він - один із тих поетів, хто від початку вторгнення змінився чи не найбільше.Художниця Діна Чмуж пропагувала українське ще до того, як це стало мейнстрімом - після Революції Гідності вела свої соцмережі українською, практикувала її в інших містах. Каже, красу рідної мови розуміла з дитинства, коли у 12 років поїхала на екскурсію з краєзнавчим гуртком і почула, як люди за межами Харкова спілкуються українською. "Ми були дітьми й такі: “Боже, це так класно! А чому ми говоримо російською?” На першому курсі Худпрому Діна повністю перейшла на українську і перестала соромитися говорити нею в Харкові.Вони багато розповідають про себе та своє мистецьке оточення і про те, як в цьому середовищі Харкова поширюється майже тотальна українськомовність. Схоже, через 100 років після "Розстріляного відродження" у Харкові виникає нове українське відродження - і його росіянам вже не розстріляти. Читайте докладно