"Я ніколи не вийду заміж за військового і не пов’яжу своє життя з військовою справою".Так казала Катерина Ротаренко, яка зростала у родині військових і з дитинства надивилась на їхній побут. Але у Всесвіту дивне почуття гумору. Тепер вона військова, чоловік військовий, її робота — шукати тіла загиблих військових.Катерина Ротаренко — військовослужбовиця позаштатної групи пошукових та евакуаційних заходів при регіональному управлінні сил ТрО "Південь". Вона шукає тіла і рештки загиблих. Саме завдяки роботі таких, як вона, рідні мають змогу провести в останню путь воїна, попрощатися і поховати його.Катерина не вірила, що почнеться велика війна. Відмахувалася від брата-військового: "Не нагнітай". Але коли почалося вторгнення, не зволікала: почала волонтерити. Так тривало кілька місяців. А потім вона вперше виїхала на пошукові роботи. Громадська організація, в якій працювала Катерина, раніше займалася пошуком решток військових, загиблих під час другої світової. Цей досвід став у пригоді."До цього я ніколи не торкалася мертвих. Раніше, коли помирав хтось із родичів, то не підходила або була в школі під час похорон", — згадує жінка. Тож на першому виїзді вирішила: треба спробувати торкнутися тіла і так зрозуміти, чи зможе далі працювати.Після першого виїзду був другий, третій і багато інших. Київщина, Харківщина, Херсонщина…Ця робота - складна і відповідальна, є дуже багато нюансів, які слід враховувати при пошуку. А ще вона важка психологічно. Катерина Ротаренко справляється, хоч і могла б знайти собі іншу роботу у війську. "Я ефективна тут, можу тут розвиватися, мені це подобається, я хочу це робити і можу з цим справитися. Насправді мало хто може. Тому я не маю навіть морального права покинути цю роботу. Люди втрачають здоров’я, життя, захищаючи нас. Як я скажу, що втомилася, і піду зараз займатися чимось іншим?" — каже військова.З чого складається робота пошуковиці, і як Катерина Ротаренко усвідомила важливість своєї місії — читайте в її розповіді