#я_читаюІлларіон Павлюк — «Книга Еміля»«Інколи важливі думки народжуються в найменш слушний момент».Це майже як і цей мій відгук. Багато хто вже прочитав цю книгу. А якщо не читав — то точно бачив відгуки, розбори й враження. Але я все ж розкажу про свої — раз уже подолала цього товстунця.Можна було б почати з того, що я не знаю скандинавської міфології — і це нібито ускладнило читання. Але чи справді другорядні магічні істоти можуть завадити слідкувати за історією? Мені — ні.Я прочитала цю книгу швидко, із зацікавленням і купою запитань. Бо теми, які я в ній знайшла, — важливі. І місцями болючі.Відносини мами й дитини. Хлопчик, який своєю нескінченною кількістю питань так сильно нагадує мені мого сина.І ти вже не просто читаєш. Ти впізнаєш. І від цього переживаєш ще більше — за нього, за неї.Це затягує. Змушує переживати. Викликає злість, розуміння, прийняття. А іноді — повне нерозуміння.І це, мабуть, найкращий показник добре написаного тексту.Можливо, я не знаю всіх тих істот і артефактів з вигаданих світів. Але любов, яка проходить крізь цей текст, неможливо не помітити.І ще — багато правди про нас, людей: «Самі вони звуть себе “людьми“, а їхнє слово “людяний” означає “добрий“. Але найбільше на світі люди бояться інших людей. Надто несхожих на них. Дивно, але бояться хворих або просто тих, кому зле».Є над чим подумати. І є чим пишатися — це український автор.