Я_тут_пишу | Я беру її руки в свої. Поцілунок обривається. Темні очі дивляться запи...

Я беру її руки в свої. Поцілунок обривається. Темні очі дивляться запитально.— Ти що, соромишся?Це просте питання чіпляє щось усередині. Я відпускаю її. Вона киває — гарний хлопчик.І ось я вже без сорочки. Трохи злий. Але її вуста — вони всюди: на грудях, плечах, животі. Коли доходять до пояса, я підіймаю її й ставлю спиною до себе.Вона хіхікає. Я сміюся теж. Я втрачаю схему. Мав би бути пристрасним альфою. Повільно зсовувати сукню, змушувати знемагати.Але вона чекає швидко. І сукня…Я торкаюся блискавки на її спині. Пальці трохи незграбні — не від хвилювання, а від того, що я звик робити це повільніше. Театральніше. Вона стоїть нерухомо, але я відчуваю, як її дихання прискорюється під моїми руками.— У тебе проблеми з блискавками? — сміється вона.Я стискаю щелепи й тягну вниз. Блискавка піддається з тихим металевим шурхотом. Тканина розходиться, оголюючи хребет — і тонку смужку мережива під нею. Я веду пальцем уздовж її спини, від шиї до попереку. Вона ледь помітно вигинається назустріч.Сукня сповзає з плечей, затримується на стегнах — і падає до її ніг чорною калюжею. Я притискаю її оголену спину до своїх грудей. Її шкіра тепла, майже гаряча.Та вона викручується, залазить на ліжко, оголює груди, знімає трусики. Залишає лише панчохи. Красиво. Але самовільно.— Ти трошки гальмуєш…Я справді гальмую. Плану нема. Слів нема.Я окидаю її поглядом ще раз і кажу:— Просто ти достобіса гарна.