Я_тут_пишу | 50різвянихвправДень 48. Освідчення на День закоханихСкільком дівчатам ...

#50різвянихвправДень 48. Освідчення на День закоханихСкільком дівчатам зробили пропозицію 14 лютого? А скільки з них мріяли про це? Одна — точно. І вона переді мною.Десь двадцятип’ятирічна наївна краля самотньо сидить за столиком у вишуканому ресторані. Тут усі місця зайняті, а в повітрі витає солодкий присмак кохання й майбутнього сексу цієї ночі.Одне бронювання столика тут чого вартувало. Звісно, багряні скатертини, червоні троянди й свічки зачаровують — особливо коли навпроти сидить твоя половинка. Я ж, на жаль, сиджу сам.Моя пасія не прийшла. Як і прекрасний принц дівчини в неймовірній чорній сукні. Її оголена спина трохи притуплює мій внутрішній біль після розриву. Кишеню новенького піджака обтягує каблучка — скромна, з діамантом. Саме така, як хотіла Лора.Лора. Лора, яка сьогодні поїхала в ретрит у пошуках себе на Балі. Повідомлення про це дійшло до мене лише зараз. Після двох років стосунків я сиджу тут сам, як дурень.Дівчина за сусіднім столиком повертає голову в мій бік. Вона пильнує вікно. Я прикипаю поглядом до її грудей, відволікаючись лише на вуста й очі, повні сліз. Невелика розрядка мені сьогодні точно не завадить.Я поправляю відросле волосся, розправляю плечі й роблю крок уперед. Сьогодні в мене є козир у кишені.Нахиляюся до її вуха — її парфум прекрасний. — Підіграй мені, — шепочу.Ловлю погляд її бездонних синіх очей. Вона на мить примружується, здається розгубленою. Я стаю на одне коліно.— Вийди зі мною з ресторану, — кажу тихо, так, щоб чули лише ми, й показую каблучку.Вона спантеличено кліпає, а потім помічає, що всі дивляться на нас. — Так, — достатньо голосно відповідає вона.Зал вибухає оплесками. Я нахабно надягаю їй перстень і цілую чужі, незнайомі вуста.Ми виходимо, тримаючись за руки. Хтось дивиться з щирою радістю — мабуть, уже одружені. Хтось спопеляє поглядом. Я саджу її в авто.— То що, куди поїдемо? — невимушено питаю. — Та байдуже, — вона знімає перстень і простягає мені.— О ні, — я беру її холодну руку й підношу до вуст. — Він твій. — Ти серйозно? — Так. — Але… це неправильно.Дивно, але вона не забирає долоні. Навпаки — трохи розслабляється, приймаючи тепло.— Неправильно те, що нам сьогодні розбили серця, — драматизую я.Вона зазирає мені в очі й тихо каже: — А поїхали до тебе.Схоже, мій план працює. Я заводжу машину. В динаміках лунає щось про кохання, і ми плавно зникаємо в ночі.