#50різдвянихвправ🎄 Новорічна традиція батьківської родиниБувають миті, коли задоволення від того, що ти тепер господиня, поступається спогадам — тим, у яких не потрібно продумувати новорічний стіл. Твій максимум тоді — покришити ті самі чотири варені яйця й варену ковбасу. Так щемко стає на душі, коли з архівних поличок пам’яті виривається аромат печеної качки. Тієї самої, що незрозуміло як стала традицією нашого новорічного столу. Вона пахне сумішшю перців, часничком, гірчицею, яблуками, трішки стіклим жиром у духовці — і татовими руками. Він завжди розрізав ту пташку ще до того, як вона потрапляла на стіл. Рукава на сорочці закатані, в руках — найгостріший ніж. Гарячий сік стікає по його пальцях, а він у своєму звичному тоні промовляє:— Ах… а… та й гаряче. Наче тільки-но спеклася. І продовжує свою справу. Аромат печеного м’яса шириться кімнатами, й коли величезна паруюча тарілка торкається столу — свято починається. Навіть не пригадаю, скільки років поспіль споглядала цю картину. Зараз мені сумно, що деякі традиції зникають. А найгірше — що їх неможливо відновити. Та я впевнена: ця мить залишиться зі мною назавжди. Бо перед кожним Новим роком ми згадуємо про тебе, тату, сильніше, ніж у будь-який інший день.