Channel я_тут_пишу - @tetiana_kozelska - №521
Коллін Гувер — «Покинь, якщо кохаєш…»Сьогодні я хотіла написати відгук одразу про серію антиутопічного фентезі… Але вчора у світі стартувала міжнародна кампанія «16 днів активізму проти гендерно зумовленого насильства», і так сталося, що саме на вихідних я дочитала книжку, про яку неможливо не згадати у цей період.Це моє чергове знайомство з новою для мене авторкою, і красива квіткова обкладинка ввела мене в оману. На перших 20 сторінках я подумала: ага, ясно, чергова солодка історія кохання. Та дуже скоро зрозуміла — усе буде зовсім не так просто.Перший біль — підліток, який намагається вижити сам у місті, без їжі, одягу й тепла. Дуже чутливо й правдиво описані сцени.Другий біль — тато головної героїні б’є маму. А мама не йде.Третій біль — тендітна Лілі закохується у чоловіка, який «10 із 10», успішний, начебто ідеальний… але той може підняти руку. Бо має власні травми.Його слова: «Усі ми просто люди, що інколи скоюють погані вчинки».Її думка: «Ви не можете просто перестати кохати когось тільки через те, що він завдав вам шкоди. Найбільше болю завдає не вчинок. Його завдає кохання».Коли я дочитувала цю книжку, я плакала. Було важко переживати не лише фізичний стан героїні — а й спостерігати за її емоційним руйнуванням.Її мама, жінка, що сама жила в насильстві, сказала дуже важливу річ: «Головне — не втратити свою межу. Не загубити той момент, коли вже точно досить. Бо після кількох разів ти починаєш говорити собі: — це був лише ляпас; — я витерпіла вже стільки, витримаю ще…»У кінці книги авторка зізнається, що її мама пережила домашнє насильство, і що ця історія була написана для того, щоб читачі краще розуміли жінок, які терплять. І тих, хто нарешті перестає терпіти.
70
25-11-26 12:58