Я_тут_пишу | я_пишуДрузі, вже тиждень, як я знемагаю від бажання поділитися з вами ...

#я_пишуДрузі, вже тиждень, як я знемагаю від бажання поділитися з вами прекрасними ілюстраціями-замальовками, які зробив мій чоловік для мого нового роману про драконів, над яким я зараз працюю.Я безмежно вдячна тобі, коханий, за підтримку моєї творчості й за цей додатковий ковток натхнення. 💛З такого приводу вирішила показати вам крихітний фрагмент тексту — з романту, що вже налічує 216 тисяч символів і перебуває всього за три розділи від завершення першої чернетки.👇За годину ми вже стояли на льотному майданчику. Усі в накидках поверх броні — водонепроникні, але важкі. Наші срібні дракони ніби світилися у сірому світлі. Криваві тягнули мене поглядом — цей колір навіки став для мене кольором кохання.Я шукав її очима серед дівчат, удаючи, що чухаю Еріона по шиї. Ось вона. Моя рука застигла. Вона зупинилася біля Фаерін буквально на мить. Я знав — вона теж дивиться на мене. І от вона вже на драконі.Еріон загарчав, і я сіпнувся, швидко осідлав його.— Можна було й не лякати, — сказав я вже в повітрі.— Можна було не витріщатися так довго й не використовувати мене як прикриття, — раптово озвався він.Це було вдруге, коли він промовив до мене повноцінне речення.— Ти… ти знаєш? — не міг стримати здивування.Еріон весело пирхнув і випустив клубок пари з ніздрів.— Тільки лінива собака, мабуть, не знає, що ти закоханий у ту криваву дівку.