#я_пишуДрузі, вже тиждень, як я знемагаю від бажання поділитися з вами прекрасними ілюстраціями-замальовками, які зробив мій чоловік для мого нового роману про драконів, над яким я зараз працюю. Я безмежно вдячна тобі, коханий, за підтримку моєї творчості й за цей додатковий ковток натхнення.

💛

З такого приводу вирішила показати вам крихітний фрагмент тексту — з романту, що вже налічує 216 тисяч символів і перебуває всього за три розділи від завершення першої чернетки.

👇

За годину ми вже стояли на льотному майданчику. Усі в накидках поверх броні — водонепроникні, але важкі. Наші срібні дракони ніби світилися у сірому світлі. Криваві тягнули мене поглядом — цей колір навіки став для мене кольором кохання. Я шукав її очима серед дівчат, удаючи, що чухаю Еріона по шиї. Ось вона. Моя рука застигла. Вона зупинилася біля Фаерін буквально на мить. Я знав — вона теж дивиться на мене. І от вона вже на драконі. Еріон загарчав, і я сіпнувся, швидко осідлав його.— Можна було й не лякати, — сказав я вже в повітрі.— Можна було не витріщатися так довго й не використовувати мене як прикриття, — раптово озвався він. Це було вдруге, коли він промовив до мене повноцінне речення.— Ти… ти знаєш? — не міг стримати здивування. Еріон весело пирхнув і випустив клубок пари з ніздрів.— Тільки лінива собака, мабуть, не знає, що ти закоханий у ту криваву дівку.