tereveni 📚

чи не щоразу, отримуючи новий випуск Reporters, кажу, що він найкрасивіший за попередні. і цього разу не зраджуватиму традиції — випуск неймовірний 🩵💛людина відповідальна перед ландшафтом, бо він — частина її ідентичності. з війною ми втрачаємо наш осмислений простір у ще більших масштабах. тож цим випуском хочемо зафіксувати ландшафти, які нас сформували. придивитися до них уважніше, прислухатися — і зрозуміти, що ландшафти — це не просто тло, а глибокі корені, з яких проростають наші памʼять, мова і спосіб бути у світі. — з колонки Марічки Паплаускайте, головної редакторки журналу.начиння — очі розбігаються! довжелезний матеріал про Крим із кількома розворотами фотографій, інтервʼю Ірини Славінської з Вахтанґом Кебуладзе, матеріали про Волинь і Карпати, чорно-білі архівні фотоматеріали з Донеччини і Луганщини…як?! скажіть мені, командо Reporters, як ви це робите?! прекрасні 👏відчуваю величезну втіху підтримувати видання і отримувати новенькі випуски першою, зберігати їх на особливому місці вдома, берегти для дітей і дітей їхніх дітей.🙌 доєднатись можете і ви за посиланням — https://theukrainians.org/community

🎥 документальна стрічка 1992 року, до якої ввійшли зйомки ще з 1989 після закриття останнього концтабору, в якому був увʼязнений і замордований Василь Стус.«Просвітлої дороги свічка чорна» — трисерійний фільм довжиною у 2 з половиною години зі свідченнями Вʼячеслава Чорновола, кадрами з виступу академіка Сахарова (того самого радянського Опенгеймера, який винайшов атомну бомбу) з великого пленуму, де він проголошує підтримку Стусу прямо з трибуни перед високочиновними партійниками; свідченнями сестри, сина, дружини і матері Василя ❤️‍🩹у фільмі інтервʼю з усіма найближчими побратимами й посестрами Стуса, які тримали з ним звʼязок до останніх днів; колегами, з якими вчителював у школі у Горлівці на Донеччині, колегами з Київського інституту літератури, звідкіля його виключили через роковий протест на кінопоказі «Тіней забутих предків» Параджанова.а ще у фільмі неперевершена начитка віршів Стуса — і зізнаюсь, в моїй голові вони звучать набагато простіше і не так багатогранно. це варто чути!🔥дивовижний фільм, який подивилась на одному подиху. і хочу, аби про нього знали всі!лишень тепер — після прочитання книжки Вахтанга Кіпіані «Справа Василя Стуса» (ще половинку лишилось осилити), після перегляду менш глибокого, але таки вартого уваги фільму «Ваш Василь» (👉про нього з лінком на перегляд писала тут — https://t.me/tereveni_club/1506) і цієї стрічки «Просвітлої дороги свічка чорна» (у вільному доступі на ютубі), переді мною таки знялась завіса з особистості Стуса і когорти поборців українських дисидентів.відчуваю, для мене Стус нині посувається якнайближче до Тараса Григоровича. яка ж це була сильна людина, яка не зламалась попри страшенний тиск; людина, яка вже у свої три десятка років мала чіткі передбачення долі українського народу!це історія, яка здатна втримати кожного з нас у миті відчаю і знесили 🫂 — знайте, якщо вам потрібен був мотив і натхнення, аби впритул підійти до читання і пізнання цієї частини нашої з вами історії, ось він.і тут мені б так хотілося ще й засипати вас фактами, які дізналась про Стуса. та мені не стане символів для допису. і зрештою, цей шлях пізнання кожен із тут присутніх, на мою думку, має пройти самостійно.і ні, не соромно про це дізнаватися лише зараз. соромно не дізнаватися про це ніколи.крокую далі, дочитуючи справу Василя, зібрану Кіпіані, і збірку поета, видану в Абабі. опісля, сподіваюсь, мені стане часу і сил на дослідження згаданих імен дисидентів. бо збирати цей масштабний пазл мене надихає.👉 лінк на фільм — https://youtu.be/fYOv9q_2uyY?si=CXYRXaUJ-iZaC8brдивіться, діліться з іншими, вивчайте, досліджуйте, відкривайте!

червневе прекрасне 🌿або ж підсумки прочитаного за минулий місяць❤️‍🔥закінчила кропітку роботу над «Гора з плечей» — колосальна книжка для тих, хто відчуває в собі ресурс працювати зі своїми автоматичними паттернами поведінки і реакцій, змінювати стандартний хід думок і дій на ті, що приносять більше згоди з собою й ближніми. книжка із вправами — не для погортати і закрити.🤤за день проковтнула «Історія українського хліба» — нонфік про українські звичаї хлібовипікання — надзвичайно глибока тема для дослідження себе і українського культурного коду.окрім дивовижних фактів про народні вірування й обряди, повʼязані із землеробством і хлібом, історикиня Людмила Герус також приділяє особливу увагу періоду Голодомору в Україні, а також образу хліборобства у творчості наших художників світового визнання.🌧️ловила меланхолію у період червневих злив під «Нерухомість» — майте книжку на увазі на такий же настрій. не читала ще попередній текст Ані Грувер, але дуже хочу порівняти. спостережливий і пластичний текст із увагою до деталей, в міру щемкий, але максимально чуттєвий.🩶познайомилась із творчістю Дністрового. «Сіра пейна» — люксова повість про українського художника, який переживає кризу життєвого періоду. отримала велике задоволення від авторського стилю книжки.🌸«а що, якби?». саме так книжка «Девʼять життів Роуз Наполітано» запрошує до різноманітних дискусій впродовж читання девʼяти сценаріїв життя однієї жінки. сподобався текст попри те, що книжки із плутаною хронологією — не мої улюблені.читання для спостережливих.однозначно дещо з цього попадає в мій топ року. але що, дізнаємося через півріччя ☺️а що у вас прекрасного трапилося в червні❓

недавно завершила невеличкий курс Дани Павличко. і чесно сказати, я не очікувала настільки рефлексивної програми сесій, присвячених темі впевненості!здавалося б, ну, впевненість - це така риса характеру, яка в тобі є, або ні. але це не так.впевненість абсолютно набувний скіл, що починається із прийняття себе, пропрацювання своїх кордонів і дуже важливо — дії.так само не є магією і харизма особистості — вона має конкретні складові, які щоденними вправами насправді можна і варто в собі прокачувати.і синдром самозванця, до речі, теж тут поруч із цими поняттями ходить — не синдром, а радше сигнал, що тобі час зміцнити внутрішню опору.всього сім невеличких сесій, але позанотовувала купу класних підтримуючих і надихаючих думок, до яких тепер за нагоди повертатимусь.📍впевненість допомагає знизити стрес і розвинути внутрішню стійкість.📍впевненість — це в першу чергу можливість і сила любити і поважати себе. окрім того, це є вибір рухатися вперед попри страх.📍а от невпевненість формується:— з дитинства: заборони і обмежувальні висловлювання від батьків, зі школи, які стали нашими установками;— як захисна реакція;— через невдачі — ми асоціюємо себе із якоюсь конкретною невдачею у нашому житті. і коли маємо багато невдач, перестаємо вірити в себе.📍синдром самозванця приписує наші удачі везінню або співпадінням, і ми починаємо в це вірити.з цікавого: дослідження показують, що на цей синдром часто страждають здібні та успішні жінки.📍 стовпи харизми:— присутність — тут і зараз.людина, яка не відволікається у присутності інших, створює відчуття довіри і безпеки. присутність це також про власний спокій;— теплота — щира внутрішня доброзичливість, не через вигоду і без очікувань;— сила — стійкі і зрозумілі особисті кордони.📍впевненість — це цикл, а не стан.дія — успіх — визнання — самоусвідомлення — наступна дія…і так по колу. тому в роботі над розвитком цієї навички важливо сформувати систему щоденних підтримуючих дій, які дають відчуття успіху.💛 ну, і дуже в усьому цьому зімпонувала мені особистість Дани. людина відкрито розповідає про свій шлях створення себе: від повної втрати орієнтирів і себе у великому книжковому бізнесі та материнстві трьох маленьких дітей і аж до навчання в Оксфорді й ідеї побудови міжнародного бізнесу.ось тут 👉 https://t.me/danazenchat, до речі, Дана веде свій тг-канал, де так само розповідає надихаючі й пізнавальні штуки з книжок, навчання, життя. кому таких речей зараз не вистачає, придивіться.

цей сюр і досі часом не вкладається в голові.ось вночі під вибухи ракет і шахедів переношу дітей в коридор. вже за кілька годин веду менших в садок. гортаю переповнену жахом і болем стрічку соцмереж. поширюю збори, доначу на армію. доначу на підтримку колеги, чиє майно постраждало від обстрілу.намагаюсь підтримати себе. відволікаюсь емоційно, просто не можу дозволити собі навіть стояти поруч із ямою — знаю, як легко мені в неї впасти. від того нікому не буде користі. зрештою таки відволікаюсь. згодом провалююсь в сон.забираю дітей з садочка. мушу посміхатись і розказувати наші плани на пʼятницю — четвертий день народження нашого найменшого Мирославчика. йду з дітьми на тренування. добряче стряхую кортизол, відволікаюсь увагою на тіло. це дуже помічне. обіймаюсь, жартую, посміхаюсь подружкам, яких всім серцем обожнюю.готую вечерю. щось рефлексую про нещодавно прочитану книжку, відчуваю бажання поділитись про неї кількома словами. ділюсь на каналі.а потім знову гортаю вечірню стрічку соцмереж — і знову біль. невимовний біль від продовження страшних новин про втрати людей. дітей…а ще жахливо усвідомлювати, що якогось вечора інші люди можуть гортати стрічку, як зараз я, і бачити у таких же новинах незнайому їм жінку, мене… така реальність, на жаль, дуже можлива.і саме тому прямо зараз зі щемом у серці і пекучим від болю співчуттям мушу продовжувати своє буденне: готувати вечері, читати книги, виконувати робочі задачі, планувати дитяче свято, дивитись із дітьми мультики, тренуватись, докладатися гривнею до підтримки тих, кому це нині критично необхідно, подорожувати, купувати красивий одяг, водити дітей на гуртки і відвідувати театр.досі не вкладається в голові, що в корінь протилежні одне одному речі і в такій колосальній концентрації існують буквально у кожному метрі квадратному наших життів.сил нам🙏 📍сюди можна задонатити на 100 турнікетів для 71 бригади — https://send.monobank.ua/jar/5v8LpsJeMx

сподобався випуск «Це ніхто не буде дивитись» із психотерапевткою, яка спеціалізується на травмотерапії.в інтервʼю говорили про емоційно зрілих і незрілих батьків; патерни поведінки, яким слідуємо в дорослому віці, залежно від того, яких батьків мали в дитинстві; яких партнерів обираємо, як стосунки будуємо і тд.окрім тез, із подкасту винесла собі книжки з психології травми, стосунків і своєрідного селфхелпу. одну з них (на фото) вчора й придбала, другу слухатиму в Абук (скрін обкладинки в коментарях). а ще до списку докинула кілька книжок зі свого списку прочитаного. ділюсь із вами 🫶1. Що з тобою сталося, Брюс Д. Перрі і Опра Вінфрі2. Люби без ілюзій, Анна Топіліна3. Особисті кордони, Недра Ґловер Тавваб4. Емоційні гойдалки війни, Володимир Станчишин5. Стійкість: тяжко виборена мудрість для ліпшого життя, Ерік Ґрейтенс6. Як припинити долати неспокій і жити далі, Давид Цибенко і Костянтин Коробова також 3 надзвичайно потужні книжки від мене:7. Як вижити серед токсичних людей, Шагіда Арабі8. Гора з плечей. Як побороти 13 психологічних заборон, Марія Фабрічева9. Емоційний спадок, Галіт Атлас⁉️дайте знати, чи вам цікаві такі книжки, якимись коментарями чи реакціями. бо як на мене, це постійно актуальна література, якої ніколи не буває достатньо.

«мідноголовий демон», якщо любите нелегкі історії дорослішання і трушну атмосферу американських не романтизованих 70-80х.«там, де живуть книжки», якщо хочеться читнути книжку про книжки із детективною лінією і в контексті українських реалій до повномасштабної війни.«ненароджені для війни» читати всім і поділитись зі мною враженнями😁 — мені цікаво! бо для мене це дуже-дуже класні есеї з авторськими спостереженнями, рефлексіями, спогадами.до речі, книжка є на амазоні англійською і французькою — можна дарувати закордонним друзям.«усі персонажі вигадані. або ні» — те саме! 😅люди, яким я вже продала цю книжку (це зазвичай не фанати ромкомів, як і я), діляться, що вже читають і вже кайфують.та водночас додають, що перед покупкою їх відштовхувала обкладинка. тому великиии буквами: НЕ БІЙТЕСЯ ОБКЛАДИНКИ — книжка тошонада! для мене, Лаба — це суміш Карпи і Кузнєцової + вайб відпусткової Емілі Генрі.«вік червоних мурах», якщо художньо обрамлені тексти про реальні історичні події зазвичай крадуть ваше серденько. і якщо тема Голодомору вам зараз по силах.«наші змучені душі», якщо в літню відпустку хочеться взяти скляне читво по типу Колін Гувер.«квітка пустелі», якщо цікавитесь книжками про африканські етноси і в цьому випадку не вимагаєте витонченої художньої складової тексту.це були кілька моїх «якщо» для ваших вішлістів. дайте знати, чи гарний то формат. але не факт, що я на те зважатиму 😜#книжковийтравень

що робити, коли твоє життя тріщить по швах, ти стоїш над прірвою, але в серці все ще жевріє маленький вогник надії?Джоанна Біґґс, британська видавчиня і журналістка, знайшла або принаймні спробувала знайти, відповідь у книжках. в один із дуже кризових періодів свого життя — після розлучення й хвороби мами — вона звернулась до жінок, які вміли починати спочатку — не лише у житті, а й у письмі.виглядає так, що це дуже особистий, рефлексивний текст, в якому Біґґс розповідає про дев’ятьох письменниць, які змінювали себе і світ:🔹 Мері Волстонкрафт — феміністка з XVIII століття🔹 Джордж Еліот — яка писала під чоловічим ім’ям🔹 Зора Ніл Герстон — голос чорної Америки🔹 Вірджинія Вулф — та сама з «власною кімнатою»🔹 Сімона де Бовуар — філософиня і авторка «Другої статі»🔹 Сильвія Плат — поетеса і письменниця, яка писала «на межі»🔹 Тоні Моррісон — перша чорношкіра жінка-нобеліантка з літератури🔹 Елена Ферранте — загадкова італійка, яку читає весь світ🔹 і сама Джоанна Біґґс — бо ця книжка ще й про неїкожна історія — як розмова з подругою, яка пройшла через шторм і знає, як вижити. про втрати, свободу, материнство, любов, творчість і нові початки.словом, йти за нею сюди.але додам ще й кілька лінків на рецензії у змі:— guardian— newyorker— kirkus review

квітень, наче швидкісний потяг, що спізнюється в літо: щойно був — і вже нема.а от вражень лишив аж надто багато — я емоційно дистабілізувалась. тому план А: налаштувати рутину, аби пережити власний шторм без зайвих «наслідків».разом із тим квітень був максимально продуктивним. і в читанні теж📚— прочитала 2 книжки Вікторії Амеліної: «Свідчення» — збірка поезій як точкова, миттєва фіксація почутого-побаченого-відчутого... щемка і дихаюча поезія. і «Дім для дома», що потрапивв мій особистий топ. в тексті плеяда поколінь українців різного походження, мозаїка рефлексій про світочуття, петчворк історій і досвідів. велика для мене насолода, що усе це ми бачимо очима собацюри Домініка — просто люблю цей прийом 🐕 — вперше читала Дмитра Лазуткіна і його найновішу збірку «Будемо жити вічно». складно говорити про ці вірші так, аби когось спонукати їх прочитати. це тексти, які ти або відчуваєш і проживаєш, або ні — тоді відкладаєш, та чи повернешся (?)… вірші-спогади про війну, які автору неможливо було забути, а отже довелось ословити й висловити❤️‍🩹мені загалом поезія здається якимось окремим живим організмом. як берешся за неї, кожна збірка окремо (а іноді — вірш!) потребує якоїсь майже магічної, інтуїтивної синхронізації. не уявляю, як можна розумно говорити про сучасні вірші — для мене це суто коннект чуттів і невидимих енергетичних хвиль.— «Червоні хащі» і «Слово на літеру «Ф» теж успішно прочитані — хороші.— перечитали з моїми пацанятами детективні «Пригоди Містера Пінгвіна». попереду ще три частини з серії. колись її обожнювала доня, тепер тащиться Ваня. Мирко ж підслуховує під час вечірніх читань, доки не засинає. розважальне читво без особливого сенсового навантаження, ніби Агата Крісті для читачів 6-7 років.— три сотні сторінок «Мідноголового демона» позаду. тижнева перерва — і час повертатись дочитувати. та чи осилю? чесно, відчуваю сумніви. мені середина тексту, коли головний герой таки виривається з чіпкої павутини тотальних життєвих негод і трохи встаканює своє життя-буття, відчутно піднудила. але памʼятаю, зустрічала зачіпки, що ця пісня гратиме недовго — американські гірки мають продовжитись. словом, треба просто себе всадити за книжку.а що у вас по книжкам і настрою у квітні?

ютубчик палає 🔥 — лиш встигай дивитись!зібрала тут гарних подкастів, які можна переглянути цими вихідними у перервах між поїданням пасочок, яєчок і ковбасок.зберігайте! а перед тим киньте в мене сердечком чи вогником, чи чим душа забажає ☺️— другий випуск «Підпільних читань». цього разу у шоу, де коміки читають книжки, щоб вам не довелося, штурмують «Сім чоловіків Евелін Гʼюґо». роман, який мені свого часу дуже зайшов, бо обожнюю тексти із жіночою оптикою. а тут ще й кіноіндустрія, багато любові, лгбтк+ стосунки, дружба, заздрість, Голлівуд… коротше, ходіть подивіться, тут аж 5 читачів розкажуть вам що і до чого. однак будьте обережні — там трохи спойлерно.— інтервʼю керівника проєкту «Книга на фронт» Андрія Овчарука для LB Live. дещо про досвід служби, дещо про звичку читати, яка насправді для Андрія — перш за все дисципліна. і звісно, важливе про «Книгу на фронт»: для кого, як реалізовується, де і як можна посприяти проектові. дуже якась така людська бесіда вийшла.👉 до речі, підтримати проект книжками можна буде на «Книжковій країні» вже наступними вихідними на ВДНГ— розмова журналістки Лєри Широкової і психотерапевтки Марії Фабрічевої про дитячі травми, життєві сценарії та глибоко вкорінені заборони, з якими виростають діти. або не виростають, якщо їх не травмувати. як це не тавмувати? слухайте і читайте Фабрічеву.👉 до речі, знову ж таки на тій же «Книжковій країні» 27.04 о 18:00 у павільйоні 1 на ВДНГ Марія буде говорити, як не піддатися токсичним заборонам під час війни — цедуже цінна подія, повірте!— любіменький «Запах Слова». звісно, куди ж без нього. новий епізод, присвячений постаті Юрія Шевельова. +1 у скарбничку моєї підготовки до читання текстів знаного інтелектуала. ще не дивилась, але в планах цими днями.