TGLIST.COM.UA
Source
TastyDrive | Сьогодні я хочу розповісти вам історію.Коли у 2022 році розпочалося ма...
TastyDrive
@tastydrive
155 Views/Reach
2026-09-25 22:18
Message №6160
Сьогодні я хочу розповісти вам історію.
Коли у 2022 році розпочалося масштабне вторгнення Росії в Україну, багато фермерів залишалися на своїй землі, скільки могли.
Але війна тривала, і в Запорізькій області під бомбардуваннями фермери були змушені продавати м’ясникам українську степову червону худобу — місцеву породу «Ковчег смаку». Ми ризикували втратити частину нашого продовольчого біорізноманіття.
Поліна Жовтяк, фермерка з Дніпропетровської області, звернулася за допомогою до спільноти Slow Food. Невелика група з нас купила корів за власні гроші та довірила їх Поліні.
Сьогодні Поліна доглядає приблизно за шістдесятьма коровами на своїй фермі Slow Food, недалеко від фронту. Незважаючи на те, що її чоловік був відсутній вже чотири роки, Поліна продовжує займатися своєю справою. Вона виробляє сир і вирощує не лише корів і кіз, а й полтавських глиняних курей, ще одну місцеву породу, яку ми врятували завдяки швидкій допомозі європейської мережі, коли нам вдалося перевезти тисячі інкубаційних яєць зі східної Харківської області до центру країни.
На Terra Madre 2024 люди, які куштували сири Поліни, постійно запитували нас: «Як ми можемо допомогти?»
З цього питання народився проект «Усинови корову». Люди підтримують ферму внеском і отримують її продукцію натомість. Це дає компанії стабільніший дохід і створює прямий зв'язок — міст — між людьми в місті, фермером і їжею.
Війна показала нам те, що Slow Food завжди відстоював: силу місцевих продовольчих систем та коротких ланцюгів постачання.
Коли великі склади руйнуються, залізниці та інфраструктура зазнають нападів, а довгі ланцюги розподілу перериваються, часто саме дрібні місцеві виробники продовжують годувати свої громади, продаючи безпосередньо людям та постачаючи місцеві магазини, ресторани та ринки, зміцнюючи мости економічних зв'язків.
А також будуються мости до нас.
Ми дякуємо Європі, Італії та людям у всьому світі, які прийняли наших дітей, дали їм можливість продовжити освіту та підтримали українські сім'ї, змушені покинути свої домівки.
Ми в Україні не знаємо, що буде завтра. Ніхто не знає. Ми продовжуємо працювати, збиратися навколо їжі та наших виробників, незважаючи на вибухи та ракетні атаки, щоб будувати мости.
Карло Петріні колись сказав: «Я бачу стіни, тільки стіни, дуже мало мостів».
Наша відповідь — будувати мости: мости солідарності, культурні, економічні та особисті мости.
Тож давайте зробимо це разом — через їжу, наші мережі та солідарність, яка нас об'єднує!
Коли у 2022 році розпочалося масштабне вторгнення Росії в Україну, багато фермерів залишалися на своїй землі, скільки могли.
Але війна тривала, і в Запорізькій області під бомбардуваннями фермери були змушені продавати м’ясникам українську степову червону худобу — місцеву породу «Ковчег смаку». Ми ризикували втратити частину нашого продовольчого біорізноманіття.
Поліна Жовтяк, фермерка з Дніпропетровської області, звернулася за допомогою до спільноти Slow Food. Невелика група з нас купила корів за власні гроші та довірила їх Поліні.
Сьогодні Поліна доглядає приблизно за шістдесятьма коровами на своїй фермі Slow Food, недалеко від фронту. Незважаючи на те, що її чоловік був відсутній вже чотири роки, Поліна продовжує займатися своєю справою. Вона виробляє сир і вирощує не лише корів і кіз, а й полтавських глиняних курей, ще одну місцеву породу, яку ми врятували завдяки швидкій допомозі європейської мережі, коли нам вдалося перевезти тисячі інкубаційних яєць зі східної Харківської області до центру країни.
На Terra Madre 2024 люди, які куштували сири Поліни, постійно запитували нас: «Як ми можемо допомогти?»
З цього питання народився проект «Усинови корову». Люди підтримують ферму внеском і отримують її продукцію натомість. Це дає компанії стабільніший дохід і створює прямий зв'язок — міст — між людьми в місті, фермером і їжею.
Війна показала нам те, що Slow Food завжди відстоював: силу місцевих продовольчих систем та коротких ланцюгів постачання.
Коли великі склади руйнуються, залізниці та інфраструктура зазнають нападів, а довгі ланцюги розподілу перериваються, часто саме дрібні місцеві виробники продовжують годувати свої громади, продаючи безпосередньо людям та постачаючи місцеві магазини, ресторани та ринки, зміцнюючи мости економічних зв'язків.
А також будуються мости до нас.
Ми дякуємо Європі, Італії та людям у всьому світі, які прийняли наших дітей, дали їм можливість продовжити освіту та підтримали українські сім'ї, змушені покинути свої домівки.
Ми в Україні не знаємо, що буде завтра. Ніхто не знає. Ми продовжуємо працювати, збиратися навколо їжі та наших виробників, незважаючи на вибухи та ракетні атаки, щоб будувати мости.
Карло Петріні колись сказав: «Я бачу стіни, тільки стіни, дуже мало мостів».
Наша відповідь — будувати мости: мости солідарності, культурні, економічні та особисті мости.
Тож давайте зробимо це разом — через їжу, наші мережі та солідарність, яка нас об'єднує!